Котюк Богдан Миколайович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Котюк Богдан Миколайович
Bohdan Kotiuk.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Котюк Богдан Миколайович (нар. 21 серпня 1951, м. Львів) – український композитор, етноорганолог, диригент, лектор-музикознавець, музичний критик, прод'юсер, шеф-редактор видавництва «Collegium musicum».

Цитати[ред.]

Філософія творчості «Музика — найбільш вартісний і найдосконаліший результат діяльності людини. Музика — це найбільш універсальна мова людського спілкування і звернення до Всевишнього. Своєю глибинною сутністю і багатозначністю музика дозволяє нам не лише висловити, але ще й осягнути такі потаємні прагнення, в яких ми самі собі не зізнаємося навіть на підсвідомому рівні. Музика — це любов і саме життя, а поруч із цим — це найпрекрасніше з усього, що дарував людині Господь».

Естетика «Естетичні категорії „музикант“ і „композитор“ необхідно чітко окреслити. Музикант — це „оспівувач муз“ (canto — спів). Композитор — це „складач, творець, організатор і розпорядник“ (з латині: com — одночасно; pono — класти, утверджувати, віддавати пожертву богам). Таким чином естетична категорія „композитор“ — це сплав поетики (майстерність творення) і логістики (мистецтво розрахунку). Тому себе вважаю композитором». «Композитор, як і кожен інший митець, є (тобто — має бути!) виразником свого часу, обличчям суспільства, або навіть його провідником! Найскладніше композиторське завдання вимагає постійно оновлюваного вирішення: йдучи на два кроки попереду, все ж залишатися цікавим і зрозумілим для своїх сучасників».

Творче кредо й орієнтири «Професіоналізм і логіка організації звукового середовища; пріоритет думки над зовнішнім ефектом; без оспівування чи ще гірше — переспівування звичного і добре знаного». «Еволюція музичного мистецтва — це організований у часі, сповнений глибокої думки потік естетико-акустичних звукових комплексів. Цей потужний, а водночас, і стрімкий фонічний калейдоскоп на своєму шляху долає трансформаційний міст, що стоїть на двох опорах. Ними є дві епохальні постаті: БАХ і ВАҐНЕР. Йоганн Себастьян Бах є підсумком і узагальненням усіх музичних здобутків попередніх епох. Бах — це остаточна реалізація й утвердження тонально-функційної системи організації звуків через Dur — moll та енгармонізм. Завдяки Й. С. Бахові звукова музична тканина здобула функційну детермінацію та стабільний центр тяжіння. Це стало основою ладо-гармонічної та метро-ритмічної організації музики. Для багатьох музичних стилів ця система залишається актуальною ще й надалі.

Ріхард Вагнер — це вихід за рамки системи тяжіння; — це устремління людства в безкінечний Всесвіт через позбавлення сили тонального тяжіння. Епохальне новаторство Ваґнера у постійній і неслабнучій напрузі через очікування каденційної ладо-гармонічної розв'язки. Його безкінечна мелодія і постійний пошук функційної опори символізують таємничу безмежність космосу».


Bookmark-new.svg