Перемога Трампа в листопаді 2016 року підштовхнула Френсіса Фукуяму вивчити питання колективної ідентичності, свої відповіді автор наводить у книзі «Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості».[1] В ХХ столітті в основі політики лежали ліво-правий спектр і питання економіки, натомість перші десятиліття ХХІ століття виводять на перший план ідентичність. Скажімо, ліві приділяють менше уваги економічній рівності, а більше виступають за визнання інтересів марґіналізованих груп: іміґрантів, жінок, біженців, темношкірих, ЛҐБТ-спільноти. Праві прагнуть захистити традиційну ідентичність, яку пов’язують із расою, етносом, релігією.
Автор книги Френсіс Фукуяма — американський філософ, політичний економіст і публіцист, професор політології. Очолює Центр розвитку демократії і верховенства права Стенфордського університету.
Підгрунтям ідентичності стало усвідомлення розриву між внутрішнім і зовнішнім. Люди почали вважати, що всередині них прихована їхня справжня, істинна сутність, і вона якимсь чином конфліктує з роллю, яку їм відвело суспільство.[2]
У певному розумінні ідея ідентичності на Заході народилася під час Реформації, і вперше її висловив чернець-августинець Мартін Лютер. <...> Оскільки «ніщо зовнішнє ніяк не впливає на витворення християнської праведності чи свободи», тільки внутрішня людина може відродитися.[3] — Наслідки Реформації: занепад Риму як Вселенської Церкви, зростання альтернативних церков, а також низка соціальні змін, в яких вірянин став вищим за панівні соціальні структури. (там же)
...його (Мартіна Лютера) віровчення ґрунтувалося на особистому зв'язку людини з Богом, а не на будь-якій формі суспільного схвалення.[4] — Це суспільству довелося б пристосовуватися до потреб внутрішньої людини. (там же)
Путінська Росія була уособленням такої мафіозної держави. Зближення з нею замість Європи символізувало крок у світ, у якому реальна влада належить непідзвітній еліті. Звідси думка про те, що сутністю Євромайдану був захист невід'ємної гідності пересічності громадян.[5] — Про альтернативу між Євросоюзом (сучасна держава з рівним ставленням до всіх людей) і Росією (режим, у якому корисливі клептократи маніпулюють демократією, створюючи видимість демократичних процедур).
Імпульси, чітко помітні на перших етапах Арабської весни та в «кольорових революціях», указують на моральне ядро сучасної ліберальної демократії. Такі політичні системи ґрунтуються на подвійному принципі свободи и рівності.[5] — Рівність передбачає як рівну негативну свободу від зловживання з боку держави, так і рівну позитивну свободу брати участь у самоуправлінні, здійсненні влади й економічному обміні.(там же)
