Конрад, або Дитина з бляшанки

«Конрад, або Дитина з бляшанки» — повість сучасної австрійської письменниці, лауреата Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена Крістіне Нестлінгер про пригоди штучно створеного хлопчика в реальному світі.

Передмова

Конрад — незвичайний хлопчик. І навіть не тому, що до пані Бартолотті його приніс поштар у здоровенній бляшанці. А через те, що Конрад занадто чемний, слухняний, страшенно нудний і зовсім не має друзів. Тож пані Бартолотті та її сусідка дівчинка Кіті конче мають перетворити ідеальну дитину на нормального хлопчика. Хоча б для того, щоб Конрада не віддали іншим батькам.

Пані Бартолотті

Пані Бартолотті завжди казала "дитино моя", коли розмовляла сама з собою. Свого часу, як вона справді була ще дитиною, до неї так зверталася мати: "Ану, дитино моя, зроби уроки! Ану, дитино моя, витри посуд! Ану, дитино моя, замовкни!" А потім, як пані Бартолотті вже не була дитиною, її чоловік, пан Бартолотті, теж звертався так до неї: "Ану, дитино моя, звари обід! Ану, дитино моя, приший мені гудзика до штанів! Ану, дитино моя, підмети вхаті!" Пані Бартолотті звикла виконувати доручення й накази тільки після того, як почує "дитино моя".

Наостанці пані Бартолотті ще глянула в дзеркало над умивальником, хотіла побачити, яка вона тепер на вигляд, молода чи стара. Бо в неї були молоді й старі дні. Сьогодні їй випав молодий день, вона була задоволена своїм обличчям. -Молодшою і не треба бути, а кращою і не можна, - схвально промурмотіла вона сама до себе.  Всі її зморшки навколо уст і навколо очей сховалися під шаром пудри. Скільки їй було років, пані Бартолотті нікому не казала, тому ніхто й не знав цього. І тому вона була різного віку.

Пані Бартолотті ткала найкращі і найбарвистіші в місті килими. Торговці килимами й торговці меблями, що продавали її вироби, завжди казали покупцям: - Пані Бартолотті - митець. Справжній митець! Її килими - мистецькі твори. Тому вони такі дорогі!

Справа в тому, що пані Бартолотті мала коника: страшенно любила різні купони, бланки замовлень, безкоштовні й дешеві пропозиції. Коли їй траплявся на очі в газеті, у книжці або в журналі такий купон чи бланк, вона відрізала або відривала його, заповнювала й посилала замовлення. Тієї хвилини її так захоплював сам бланк чи купон, що вона не думала, чи потрібна їй замовлювана річ.

Проте пані Бартолотті вже звикла, що люди позирають на неї зацікавлено. Вона майже завжди надягала на себе щось таке, що людям здавалося дивним. Воно не пасувало або до пори року, або до обставин. Наприклад, пані Бартолотті могла піти грати в теніс у чорних штанях, а в оперу - в джинсах. До молочної крамниці вона ходила в довгій шовковій сукні, а в кіно - в альпіністських штанях. - Ти хочеш подратувати людей, - казав їй аптекар Егон. Але він помилявся. Пані Бартолотті не хотіла нікого дратувати. Вона просто брала з шафи перше, що їй траплялося до рук. Або часом у неї з'являлося бажання вбратися в щось червоне, а оскількі альпіністські штани були гарного червоного кольору, вона й надягала їх.

- Ну гаразд, я визнаю, що не всі люди такі, як я, і ті, що не такі, теж мають слушність.

Пані Бартолотті взагалі не любила багатьох слів. Крім "порядно", "ввічливо", "сумлінно" й "щоденно", вона не зносила ще слів "доцільно", "розважно", "неухильно", "повчально", "пристойно", "чемно вихована", "по-господарському", "личить" і "належить".

Дорослі весь час дурять дітей. Весь час торочать: дивіться лишень, які ми дужі, дотепні, які мудрі й добрі...

Конраде, байдуже, хто кого боронить! - Головне, щоб боронити того, кому потрібна оборона.

Не треба думати про те, що скажуть інші люди! -Пані Бартолотті знов ткнула солодцеву паличку в тунцеву підливу і, замислено помішуючи її, повела далі: - Якщо ти завжди думатимеш про те, що роблять інші, то зрештою станеш такий самий, як вони, і сам собі остогиднеш.

Пан Егон

Пан Егон і сам був чоловік у розповні сил. Він мав п'ятдесят п'ять років. І двічі на тиждень приятелював із пані Бартолотті. Раз на тиждень він приходив у гості до неї, а раз на тиждень вона йшла в гості до нього. Вони разом вирушали в кіно чи до театру, потім ішли кудись вечеряти, далі йшли кудись випити вина, а наостанці - випити кави. Двічі на тиждень пан Егон називав пані Бартолотті "Берточкою", а вона його "Егончиком". Та коли вони в інші дні зустрічалися на вулиці або коли пані Бартолотті приходила до аптеки по краплі від кашлю, то казала йому "пане магістре", а він їй - "шановна пані". В інші дні вони не заходили в розмову.

"Ти повинна обтесатися, стати зовсім іншою, поважнішою, як і личить матері! Ти повинна дбати про свій вигляд, не гасати більше по місту в такому чудернацькому вбранні! Ти повинна відтепер прибирати в помешканні, щоденно готувати їсти, зважувати кожне слово, казати тільки те, що можна перед семирічним хлопцем, що йому корисно почути! Ти повинна, ти повинна, ти повинна..."(пан Егон про пані бартолотті)

Конрад

Перед нею тепер стояв хлопчик, якому можна було дати років сім. У нього була гладенька, ніжна дитяча шкіра здорового, смаглявого кольору, рожеві щоки, блакитні очі, білі зуби й біляві кучері. Він був голенький.(опис Конрада)

- Нам пояснили, - повів далі він, - що мода змінюється дуже швидко. Кожного року носять щось інше. Тому немає глузду наперед забезпечувати нас одягом.

- Я плачу, бо не знаю, що мені робити. Семирічний хлопець повинен уважно слухати, коли його мати щось каже, розповідає чи співає. Але ж семирічний хлопець повинен нейгайно перестати слухати, коли кажуть, розповідають чи співають щось непристойне. (в розмові з пані Бартолотті)

Діти рідко бувають стомлені, коли їм пора спати.(в розмові з пані Бартолотті)

Конрад похитав головою і пояснив, що йому від цукерка тяжко не в животі, а на душі, оскільки їсти цукерки перед сном заборонено. Йому, сказав він, завжди тяжко від того, що заборонено. Це в нього закладено. Він сумно сказав, що досі завжди пишався, коли після порушення заборони йому було тяжко, бо це один із найважливіших навчальних предметів, які вони проходять у відділі остаточної обробки. - Це зветься "почуттям провини", - і готові вже діти, які цього не засвоїли, взагалі не виходять із фабрики.(в розмові з пані Бартолотті)

-Розумієте, мамо, мені властиво, не дуже приємно бути таким, таким...- він пошукав відповідного слова і знайшов його, аж як вони опинилися перед шкільною брамою, - таким потайним. Я б волів казати всім правду, але надзвичайні обставини вимагають надзвичайних заходів, так нам завжди казав керівник відділу остаточної обробки.

Мені ще дуже важко розрізняти, що означає говорити по-дитячому, а що означає говорити нечемно. Мені ще треба добре вивчити цю різницю. (в розмові з пані Бартолотті)

Звичайно, Конрад щось відчував. Відчував, що любить пані Бартолотті й пана Егона також любить. Відчував, що йому стає сумно, коли вони сваряться між собою. Відчував, що ніяк не може вибрати когось одного - ні пані Бартолотті, ні пана Егона.

Вчителька, пані Штайнц, щонайменше тричі за урок казала їм (дітям): "Беріть приклад із Конрада!" А це їм не подобалось. І коли ніхто в класі не міг розв'язати задачу, пані Штайнц казала: "Конрад напевне її розв'яже!" І Конрад справді розв'язував задачу. Це також дітям анітрохи не подобалося. Крім того, Конрад знав, як треба писати кожне слово. І писав дуже гарно, вмів, читаючи вголос, правильно ставити наголос у реченні, не крутився на місці, ніколи не балакав і не їв на уроках, не жував гумки, дивився тільки на пані Штайнц і уважно слухав її. Певна річ, це страшенно дратувало решту дітей.

Конрад не знав, як поводитися з нормальними дітьми, і справді робив багато помилок.

Кіті

Якби я знала Конрада тільки зі школи, то також не любила б його.

Невідоме лихо страшніше за те, що вже відоме.

- Конраде, це ж так просто! Все виховання зводиться до одного: коли дитина робить щось погане, її хвалять, а коли вона робить щось погане, її або лають, або не звертають на неї уваги. Отже, за гарне хвалять, а за погане карають, зрозумів?...- А щоб перевчити тебе, за погане хвалитимем, а за гарне каратимем.