Карпатська Україна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Karptska Ukraina COA.svg

Карпа́тська Украї́на (до 26 жовтня 1938 — Підкарпатська Русь) — автономна республіка у складі Чехо-Словаччини в 1938–1939 рр., незалежна держава в березні 1939 року.

Цитати[ред.]

  •  

Переживаємо найтяжчі часи. З усіх сторін дивляться на наш край та на наш народ, як на здобич. А ми в той саме час маніфестуємо з найбільшою радістю, бо в житті нашого народу осягнули ми ту мету, яка означає, що нашим краєм, нашим народом, буде управляти своя влада.
…Свою силу і власть використаємо на добро нашого українського-руського народу! Будемо при тім респектувати в повній мірі справедливі домагання всього іншого населення — мадярського, німецького, жидівського та чеського й словацького.
Нашим кличем буде: змінити відносини. Наше завдання буде: загоїти рани, що їх заподіяли кривди на тілі нашого народу, гей би тернові колючки. Маємо тверду волю оці всі рани бальзамом загоїти, щоб не боліли і щоб створити нові передумови до кращого завтра.

  Юліян Ревай, міністр уряду Карпатської України, 12 жовтня 1938[1]
  •  

Мадярський посол у Римі, барон Ф. Віллані, вже 22 вересня 1938 року поінформував італійського міністра закордонних справ, графа Ґалеацца Чіяна, що вже стоїть напоготові двадцять батальйонів терористів, з яких 4.000 включено до армії. В часі кризи Чехо-Словаччини в кінці вересня й на початку жовтня цих обідранців сконцентровано,при кордонах, а на особистий наказ прем’єра Імреді перші відділи в силі вісім соток увірвалися в Карпатську Україну, а двісті на терен Словаччини. Ці терористи були в цивільних одягах, першорядно озброєні, а їх завданням було вести всіми засобами пропаганду за злуку з Мадярщиною, деморалізувати місцеве населення й чехо-словацьку армію та спільно з польськими терористичними відділами з півночі провадити терористичні акції проти місцевого населення та українських політичних і культурних провідників. Під кермою самого шефа мадярської преси, Іштвана Антала, споруджено радіовисильню зараз при кордоні, яка аж до кривавих березневих подій вела промадярську пропаганду.
Перший терористичний акт виконали ці голодранці, нападаючи на станцію Беня та на потяг ч. 1108, в якому стероризували й ограбили подорожніх. Вслід за цим, мадярські радіовисильні подали, що це місцеві повстанці ведуть акцію за злуку з Мадярщиною… — про події на Закарпатті кінця вересня - початку жовтня 1938

  — Петро Стерчо, український історик[2]
  •  

Мадярщина, покликуючися на право самовизначення народів, домагалася права поневолити біля 700,000 карпатських українців, щоб зреалізувати "право самовизначення" для біля 50.000 мадярської національної меншини…
Властиво, світ поновно пішов по лінії "права фізично сильного". Очевидно, поступовання Польщі й Мадярщини не вкладається у рамки ніякої об'єктивної моралі, бо їхня мораль базувалася на принципі, мовляв, кількадесять тисяч поляків не сміє бути під чеською юрисдикцією, бо це, мовляв, дуже несправедливо, але за розрахунком їхнього принципу "права фізично сильнішого” в певному моменті історії, вони висловлювали своє "історичне" право поневолювати мільйони українців, білорусинів, литовців і ін. Подібну подвійну мораль ісповідували й мадяри. Не вільно забувати при цьому ще й того факту, що обидві ці країни претендували на носіїв католицизму в Середущій та Східній Европі. Кожному ясно, що цього роду "мораль" не має нічого спільного із поняттям моралі і справедливости не тільки католицизму, але й ніякої іншої християнської релігії.
У тих часах навіть апетит Гітлера не сягав так далеко. — про Віденський арбітраж, що відбувся 2 листопада 1938

  — Петро Стерчо[3]
  •  

Представник італійського щоденника «Стампа», Ґідо Тонеллі, прибув до Хусту й по невдачі підбою відвідав прем'єра о. Августина Волошина. Їдучи до Хусту, був приготований на найгірше. Мадярська й польська пропаґанда накормила його вістками про страшний терор у Карпатській Україні, про постійні вуличні бої в самій столиці Хусті, ну й страшний голод. Тому то й привіз він із собою власні консерви… Цей обманений журналіст, на основі власної обсервації та розмови з о. А. Волошином, опублікував ряд статтей, які не подобалися ані мадярам, ані полякам, ані навіть урядовим чинникам Італії. — про угорську пропаганду

  — Петро Стерчо[4]
  •  

Хоч як складеться політична махінація, хоч як можуть із нами гратися (...), але той відпір прийде і хай ворог знає, що сюди прийде лише гостем, а не господарем, бо господарем були, є і будемо тут ми! — з виступу на засіданні Сойму перед прийняттям закону про незалежність Карпатської України, як його референта[5]

 

Інший варіант: Хоч які політичні махінації і будуть з нами гратися, але той здоровий відпір нашого народу завжди зістанеться. Нехай ворог знає, що приходить сюди лиш як гість і лиш гостем він зістане[5].

 

(...) хоть як складеся політична махінація, хоть як можут із нами гратися (...) але той відпір прийде і най воріг знає, шо сюди прийде лише за гостя, а не за пана, бо паном були, єсьме і будеме тут ми![6]

  Михайло Бращайко, автор закону про незалежність Карпатської України
 
WikiQuote Laurel wreath green.png
Ця цитата була обрана цитатою дня 15 березня 2016 року.

Примітки[ред.]

  1. Стерчо, с. 58-59
  2. Стерчо, с. 63-64
  3. Стерчо, с. 70-71
  4. Стерчо, с. 79
  5. а б Василь Ґренджа-Донський. Щастя і горе Карпатської України. — Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2002. — ISBN 966-7703-37-1
  6. Кінохроніка проголошення Карпатської України 1939 року. Тривалість: 00:45:20 на YouTube

Джерела[ред.]

  • Стерчо П. Карпато-Українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919–1939 роках. — Львів: За вільну Україну, 1994. — 288 с. (Репринтне вид.) ISBN 5-7707-5102-9