Кадирова Жанна Ельфатівна

Жанна Кадирова

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Жанна Ельфатівна Кадирова (1981, Бровари) — українська художниця та скульпторка.

Цитати

Думаю, що графіті – це така романтична молодіжна субкультура, і є дуже багато художників, які починали з нього. Для мене – це стан свободи і романтики. Мені здається, що він абсолютно імпонує темі фестивалю. — Про створення нагороди для фестивалю Docudays UA

Зараз я презентую у Нью-Йорку проєкт «Маркет», де мистецтво продається на вагу. Цей проєкт показується виключно на арт-ярмарках, у тих місцях, де продають мистецтво. Цього разу це солодощі, торти, якiсь зроблені зі знайдених шматків будівель, якiсь із бетону та керамiчноï плитки.

Можна сказати, я не обирала шлях. Мене просто автоматом віддали у художню школу після старшої сестри.

Моя майстерня у Києві – це спiльний простiр у напiвпiдвальному примiщеннi, у якому базується шість студій різних художників (і не лише художників). Одна з них – це шовкотрафаретна майстерня, де групуються художники-графітисти.

Переломний момент стався у часи Помаранчевої революції, коли з’явилась група Р.Е.П. До того я вже брала участь у декількох групових виставках, спілкувалася з художниками старшого покоління – «Паризькою комуною». Вони були взірцями для мене.

Під час Помаранчевої революції виникла група Р.Е.П., і у нас була перша виставка в Центрі сучасного мистецтва при Києво-Могилянськiй академії. Потiм у тому ж центрі була наша виставка з Андрiєм Сагайдаковським, яка називалась «Діаманти» і яку курував Юрій Онух. Її помітили.

Потрібно було знайти середньоарифметичне відносно форми і ваги. Принципово було використати коростишівський граніт, зберегти реальні пропорції того постаменту, що знаходиться на «Берестейській», де знiмався ролик. Це було важливо, тому що фестиваль документальний. І так само було важливо звернутися до реальних графітчикiв. П’ять хлопців розмальовували нагороди, ставлячи своï теги, які вони ставлять на стінах міста. — Про створення нагороди для фестивалю Docudays UA

Через те що зараз іде декомунізація, не можна писати «Совєтскоє». Заводи по-різному вирішують це питання. От наприклад, Київський завод шампанських вин робить «Совєтовскоє», Одеса випускає «Совєтоскоє», а ще хтось продає «Свєтскоє», причому всi зберiгають радянський дизайн. Таким чином я експортую украïнську декомунізацію. Я розповідаю цю історію відвідувачам стенду. Вони дуже сильно дивуються, як слово може бути ворогом.

Я товаришувала з Ксенією Гнилицькою, неодноразово потрапляла у майстерню ïï батька Олександра Гнилицького. Наталія Філоненко, Ксюшина мама, була кураторкою, яка активно робила виставки сучасного мистецтва у Києві. Я там щось допомагала і художникам, і на монтажах виставок, і була якось біля цього світу сучасного мистецтва.