Перейти до вмісту

Жолнович Оксана Іванівна

Матеріал з Вікіцитат
Оксана Жолнович
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Жолнович Оксана Іванівна  — міністр соціальної політики України (з 19 липня 2022 року), кандидат юридичних наук, доцент.

Цитати[ред.]

  •  

Бюджет соціальної політики в Україні є другими по розміру після бюджету оборони. Це величезний бюджет понад 800 млрд грн. І це тільки державний бюджет, не враховуючи бюджети органів місцевого самоврядування, які теж мають свої окремі соціальні програми[1].

  •  

До кожного потрібен індивідуальний підхід і різні послуги, а не всім однакова невелика виплата. Ми маємо відійти від патерналістської системи виплат і побудувати філософію спроможності. Змістити акцент з виплати на послугу[1].

  •  

Соціальна політика за кордоном часто є жорсткою: ніхто все всім не роздає. Навіть у Німеччині, яку вважають соціальною, наших людей, щоб вони отримували допомогу, відразу спрямовують у центри роботи і на мовні курси.
Будь-яка допомога економічно прораховується, і ми мусимо до цих стандартів прийти.
З іншого боку, я бачу, що в нас є багато сервісів, яких немає за кордоном[1].

  •  

Ти можеш тут у кабінеті озвучувати будь-які колосальні ідеї, але реалізовувати їх треба «на землі», у кожній конкретній громаді. А там звикли, що є установа, у яку треба набрати штат людей, платити їм мізерну зарплату і закривати якось ці послуги. Але ти ніколи так не вибудуєш конкуренцію, бо ті люди невмотивовані.
Ми зараз сформулювали Концепцію національного закупівельника. Будемо закуповувати декілька послуг, відмінних від тих, що є в громаді[1].

  •  

У нас оновлені всі державні норми щодо будівництва, і нові будівлі без пандусів не приймаємо. Є проблема зі старими будівлями, перелаштовувати їх складно.
Бувають ситуації, коли будують пандус у будинку, сусіди виходять і кажуть, що він не потрібний, хай людина з інвалідністю в іншому будинку квартиру купляє[1].

  •  

Я вважаю, що Україна більше тяжіє до тих держав, що є соціальними, враховуючи ресурс, який ми виділяємо на різного роду соціальні цілі. Однак є питання, наскільки ефективно ми цей ресурс використовуємо[1].

  •  

Якби всі люди, які працюють чесно, декларували свої зарплати і сплачували податки, пенсії були б більші. Проблема у тому, що показують зарплату на рівні мінімальної, а насправді платять більше[1].

  •  

Якщо говорити чесно про те, що ти потребуєш і прописувати це в реальних цифрах, партнери відгукуються і відкриті до взаємодії. Ні в одній країні я не зіштовхнулася з тим, що нам не хочуть допомогти. Просто треба чітко доносити, що ти потребуєш і не створювати ефемерні замки[1].

  •  

Якщо молодий ветеран отримав поранення, йому потрібна якнайшвидша реабілітація і поновлення функціонування. Скрізь є виплати і у нас вони будуть, їх не приберуть. Питання в тому, що це не основний інструмент підтримки. Основний інструмент – послуга, якої в нас нема і її треба розвивати. І на це ми збільшуємо ресурс[1].

  •  

Я не вважаю, що наша країна – бідна. Коли я їду за кордон, я бачу, що у нас не так все погано, як нам здається. Наприклад, у Португалії нам говорили, що у них з’явилася суперпослуга безкоштовного садочка, для дітей, які народилася у 2000 році, а до того часу їх у них не було. А у нас вони є давно, і ще цьогоріч ми сплачуємо кошти на оздоровлення дітей з малозабезпечених родин[1].

Примітки[ред.]