Перейти до вмісту

Елла Бейкер

Матеріал з Вікіцитат
Елла Бейкер
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Елла Джозефін Бейкер (англ. Ella Josephine Baker; 13 грудня 1903 — 13 грудня 1986) — афроамериканська борчиня за громадянські права та права людини. Вона була здебільшого залаштунковою організаторкою, чия кар'єра охопила понад п'ять десятиліть. У Нью-Йорку та на Півдні вона працювала разом із деякими з найвідоміших лідерів громадянських прав XX століття, зокрема В. Е. Б. Дюбойсом, Тургудом Маршаллом, А. Філіпом Рендольфом і Мартіном Лютером Кінгом-мол. Вона також була наставницею багатьох нових активістів, як-от Даян Неш, Стоклі Кармайкл і Боб Мозес, лідерів Студентського ненасильницького координаційного комітету (СНКК)

Цитати

[ред.]
  •  

Пам'ятайте, ми боремося не лише за свободу негрів, а за свободу людського духу, більшу свободу, яка охоплює все людство.[1]

 

Remember, we are not fighting for the freedom of the Negro alone, but for the freedom of the human spirit, a larger freedom that encompasses all mankind.

  — «Жінки позаду чоловіків» Гейл Коллінз у The New York Times , 22 вересня 2007 р.
  •  

Поки вбивство чорношкірих чоловіків, синів чорношкірих матерів, не стане таким же важливим для решти країни, як вбивство сина білої матері, ми, хто віримо в свободу, не можемо заспокоїтися, поки це не станеться.[2]

 

Until the killing of black men, black mothers' sons, becomes as important to the rest of the country as the killing of a white mother's son, we who believe in freedom cannot rest until this happens.

  — 1964
  •  

Сильним людям не потрібні сильні лідери.[3]

 

Strong people do not need strong leaders.

  •  

Чорношкірі, які жили на Півдні, постійно жили в умовах насильства. Частина роботи полягала в тому, щоб допомогти їм зрозуміти, що таке насильство і як вони організовано можуть допомогти його зупинити. Основна робота полягала в тому, щоб дати людям зрозуміти, що вони мають щось у своїх силах, чим вони можуть скористатися, і це можна буде використати, лише якщо вони розумітимуть, що відбувається та як групові дії можуть протистояти насильству, навіть якщо воно вчинене поліцією чи деякими державними інстанціями.[4]

 

Black people who were living in the South were constantly living with violence. Part of the job was to help them to understand what that violence was and how they in an organized fashion could help to stem it. The major job was getting people to understand that they had something within their power that they could use, and it could only be used if they understood what was happening and how group action could counter violence even when it was perpetrated by the police or, in some instances, the state.

  •  

Людям треба дати зрозуміти, що вони не можуть шукати порятунку ніде, крім самих себе.[4]

 

People have to be made to understand that they cannot look for salvation anywhere but to themselves.

  •  

Я завжди вважада, що залежність пригноблених народів від лідера є недоліком, тому що, на жаль, у нашій культурі харизматичний лідер зазвичай стає лідером, оскільки він знайшов місце в центрі уваги громадськості. Зазвичай це означає, що його рекламували через громадські засоби масової інформації, що означає, що засоби масової інформації створили його, і засоби масової інформації можуть його скасувати. У нашій культурі також існує небезпека того, що, оскільки людину закликають робити публічні заяви та її схвалює істеблішмент, така людина доходить до того, що починає вірити, що вона є рухом. Такі люди настільки захоплюються грою у важливість, що виснажують себе та свій час, і вони не виконують справжню роботу з організації людей.[4]

 

I have always felt it was a handicap for oppressed peoples to depend so largely upon a leader, because unfortunately in our culture, the charismatic leader usually becomes a leader because he has found a spot in the public limelight. It usually means he has been touted through the public media, which means that the media made him, and the media may undo him. There is also the danger in our culture that, because a person is called upon to give public statements and is acclaimed by the establishment, such a person gets to the point of believing that he is the movement. Such people get so involved with playing the game of being important that they exhaust themselves and their time, and they don't do the work of actually organizing people.

Цитати про Еллу Бейкер

[ред.]
  •  

Як підкреслила історик-активіст Барбара Ренсбі, ми не можемо романтизувати відсутність лідерів. Нещодавно вона зазначила, що: «Тих, хто романтизує концепцію рухів без лідерів, часто вводять в оману слова Елли Бейкер: «Сильним людям не потрібен сильний лідер» в окопах боротьби за расову справедливість, але те, що вона мала на увазі, було конкретним і контекстним. Вона закликала людей відмовитися від поняття месіанський, харизматичний лідер, який обіцяє політичний порятунок в обмін на повагу, також не означав, що рухи природно виникнуть без колективного аналізу, серйозної стратегії, організації, мобілізації та досягнення консенсусу».[5]

 

as activist historian Barbara Ransby has emphasized, we cannot romanticize leaderlessness. She recently pointed out that: "Those who romanticize the concept of leaderless movements often misleadingly deploy Ella Baker's words, "Strong people don't need [a] strong leader." Baker delivered this message in various iterations over her fifty-year career working in the trenches of racial-justice struggles, but what she meant was specific and contextual. She was calling for people to disinvest from the notion of the messianic, charismatic leader who promises political salvation in exchange for deference. Baker also did not mean that movements would naturally emerge without collective analysis, serious strategizing, organizing, mobilizing and consensus building."

  Анджела Девіс, «Свобода — це постійна боротьба» (2015)
  •  

У нинішню епоху знецінених мрій і висміяних надій нам потрібно протистояти аморальній силі моральною владою. Це було повідомлення засновниці SNCC Елли Бейкер і суть рухів 1960-х років.[6]

 

In the present era of devalued dreams and mocked hopes, we need to confront immoral power with moral power. That was the message of SNCC founder Ella Baker and the essence of the 1960s movements.

  Елізабет Мартінес, «De Colores Means All of Us» (1998)
  •  

Я обожнюю Фанні Лу Гамер і Еллу Бейкер. І вони є найкращими прикладами того, як бути борцями за свободу, принциповими, безстрашними — або принаймні сміливими. Є різниця між безстрашністю та сміливістю. Насправді сміливість — це краще, тому що кожен має трохи побоюватися того, що може завдати йому шкоди... Елла Бейкер, звичайно, вона була особистістю — окрім багатьох інших речей, вона свого часу працювала в усіх основних організаціях із захисту громадянських прав. Тож вона мала досвід роботи в різних організаціях. Вона також займалася масовими, дуже, дуже небезпечними організаціями на півдні Джима Кроу, у маленьких містах, у сільській місцевості. Але вона, мабуть, найбільш відома як людина, яка надихнула та зробила можливим заснування Студентського ненасильницького координаційного комітету, тобто SNCC.[7]

 

I idolize Fannie Lou Hamer and Ella Baker. And they are supreme examples of what being freedom fighters, principled, fearless — or at least courageous. There’s a difference between being fearless and being courageous. Courageous is actually better, because everyone should have some fear about what might actually harm them...Ella Baker, of course, she was a person — among so many other things, she worked for all of the major civil rights organizations at some time. So she had experience across organizations. She also was doing that grassroots, very, very dangerous organizing in the Jim Crow South, in little towns, in rural areas. But she is probably best known for the person who inspired and made possible the founding of the Student Nonviolent Coordinating Committee, which is SNCC.

  — Інтерв'ю Барбари Сміт з Democracy Now (2020)
  •  

Практичний і філософський внесок Елли Бейкер у SNCC, південний рух за громадянські права та весь студентський рух неможливо переоцінити. Бейкер стверджувала, що рух потребує «розвитку людей, які зацікавлені не стільки в тому, щоб бути лідерами, скільки в розвитку лідерства серед інших людей». Бейкер плекала цей потенціал у русі чорних південних студентів. SNCC було створено як координаційний орган для об'єднання та максимального підвищення ефективності місцевих студентських рухів. Бейкер, якій на той час було п’ятдесят шість років і вона дедалі більше розчаровувалася ієрархічним стилем Конференції лідерів південних християн (SCLC), у розробці якої вона допомогла, закликала студентів розглянути стратегічне запитання: «[куди] нам йти далі?»[8]

 

The practical and philosophical contribution of Ella Baker to SNCC, the southern civil rights movement, and the entire student movement cannot be overestimated. Baker asserted that what the movement needed was "the development of people who are interested not in being leaders as much as in developing leadership among other people." Baker nurtured this potential in the Black southern student movement. SNCC was created as a coordinating body to bring together and maximize the effectiveness of the local student movements. Baker, then fifty-six years old and increasingly frustrated with the hierarchical style of the Southern Christian Leadership Conference (SCLC), which she had helped develop, challenged the students to consider the strategic question "[w]here do we go from here?"

  — Дебра Л. Шульц. (2002)
  •  

Жінки відіграли вирішальну роль у ті перші небезпечні роки організації на Півдні, і на них дивилися із захопленням. Багато з них були літніми жінками, як-от Елла Бейкер і Амелія Бойнтон у Селмі, штат Алабама, і «Мама Доллі» в Олбані, штат Джорджія.[9]

 

women played a crucial role in those early dangerous years of organizing in the South, and were looked on with admiration. Many of these were older women like Ella Baker, and Amelia Boynton in Selma, Alabama, and "Mama Dolly" in Albany, Georgia.

  Говард Зінн

Примітки

[ред.]
  1. "The Women Behind the Men" by Gail Collins in the The New York Times, September 22, 2007
  2. Grant, Joanne, film, Fundi: The Story of Ella Baker (Icarus Films, 1981)
  3. Ella Baker's Life from the Ella Baker School, accessed 24 February 2015
  4. а б в 1970 Interview in Black Women in White America: A Documentary History by Gerda Lerner
  5. Angela Y. Davis, Freedom Is a Constant Struggle (2015)
  6. Elizabeth Martinez, De Colores Means All of Us (1998)
  7. Barbara Smith. Interview with Democracy Now (2020)
  8. Debra L. Schultz «Going South: Jewish Women in the Civil Rights Movement» (2002)
  9. Howard Zinn, «A People’s History of the United States»