Евіленко

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія
Дивіться у Вікіпедії:

«Евіленко» (англ. Evilenko) — англомовний італійський кримінальний трилер 2004 р., частково заснований на історії про радянського серійного вбивцю Андрія Чикатила. Автор сценарію і режисер — Давид Ґрієко, головні ролі виконали Малколм Макдавел, Мартон Чокаш і Рональд Пікап.

Цитати про фільм[ред.]

  •  

Звичайно, що він потвора, яка чинить потворні речі, але в решті решт, навіть знаючи, що він замордував понад п'ятдесят дітей, ти усвідомлюєш, що він психічно хворий. Насправді, не нам його судити. Ми можемо судити лише вчинки, але якщо хтось психічно хворий, цe як примха долі, це нещастя. Сама роль збагатила мене у багатьох відношеннях. Я думав, що мене це буде гнітити. Але цього не сталося[1]. — про роль Евіленка

  Малколм Макдавел
  •  

Oбраз Евіленка, звісно, базується на реальній людині, дуже відомій в аналах злочинности. Ця людина – Андрєй Чікатіло. Але я не граю саме Чікатіла. Давид Ґрієко (режисер фільму) дав мені багато відеоматеріялів, документальних кадрів, які він зробив про цю людину, коли писав свою книжку «Комуніст, що їв дітей».
Давид познайомився з Чікатілом у Москві перед тим, як його стратили. Я подивився дещо і сказав Давидові, я насправді не маю потреби дивитися всі інші матеріяли, бо я не граю саме його. Навіщо ти хочеш, щоб я все це подивився? Я мав запропонувати щось своє[1].

  — Малколм Макдавел
  •  

У квартирі в Києві, де я зупинявся, були всі матеріяли на компакт-дисках чи відео-касетах. Я розпаковувався і позирав на телевізор час від часу. І при самому кінці цих плівок був один кадр з Чікатілом у залі суду, коли він стоїть за ґратами у такій клітці. І коли він помічає, що камерa фікусується на ньому, він починає дивитися просто в неї і раптом посміхається якоюсь моторошною посмішкою. Побачивши це, я тут же подумав, «Саме так я його й буду грати»[1]. — про роль Евіленка

  — Малколм Макдавел
  •  

Якби на Заході, тут, в Америці, ми раптом прокинулися і нам сказали: «Від сьогодні капіталізму не буде. Забудьте про нього. У додаток всі ваші пенсії тепер нічого не варті. Ми все починаємо спочатку і тепер ми всі – комуністи. Тепер ми всім будемо всім ділитися». Люди від такого стали б стрибати із мосту Золоті Ворота (у Сан-Франциско), бо все їхнє життя, до якого вони звикли, їхній світогляд – все це було відкинутe, все знецінилося. Звичайно, що розвал Совєтського Союзу спровокував щось аналогічне в цьому чоловікові. Ненормально, що він починає мордувати людей. Суспільний колапс стає для нього поштовхом. Я міг використати все це у своїй грі – те що він був переконаним комуністом і т.д. Саме в такому ключі цей фільм хотів зняти Давид Ґрієко, фільм про занепад комунізму, саме це і є темoю картини. Вона не стільки про цього конкретного патологічного вбивцю як такого[1].

  — Малколм Макдавел
  •  

У фільмі є низка вражаючих сцен. Низка дивних збігів. Пам'ятаю, як ми з Давидом сидимо у нашому помешканні неподалік центрального майдану у Києві і кажемо: «Давай повирізуємо дещо. Він такий довгий! Боже! Всі ці промови. Вони заморять всіх на смерть. От ми й вирізуємо, аж тут заходить Мартон (Чокаш), що грав слідчого. Я йому: «Мартоне, ти радітимеш, що всі ці місця про Леніна і комунізм ми взяли та й повирізували.» А він: «Ви що! Цього не можна робити! Не робіть цього! Це такий потужний матеріял». Я дивлюся на нього і питаю: «Справді? Добре, тоді ми його вставимо назад». І він мав рацію, цілковиту рацію. Я насправді навіть не подумав про це[1].

  •  

Коли я почав грати цей персонаж, я віднайшов у ньому щось дивне. Евіленко багато говорить про батька. Ми всі маємо якісь проблеми з батьками. Батько був дуже важливою постаттю в його житті. Пам'ятаю, коли я грав сцену із його цілою промовою про батька, Давид просто вибіг із майданчика[1]. — про роль Евіленка

  — Малколм Макдавел

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg