Достукатись до небес (фільм)

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Достукатись до небес» (англ. Knockin' On Heaven's Door) — німецький художній фільм 1997 року. Сценарист і режисер Томас Ян.

Цитати[ред.]

  •  

— Що весь будинок перевернули, бачу. А знайшли хоч що-небудь?
— Так, шефе. Саме тут ми його і візьмемо. Запрошують до лікарні на обстеження. Встигнемо — у нас півгодини.
— Воно вчорашнє.
— Отже, запізнилися.

  •  

— Ну, Ви мене і приголомшили <…> І скільки мені залишилося?
— Ніскільки.

  •  

— Руді, я хотів сказати…
— Я знаю. Я зрозумів: боятися — нерозумно.

  •  

— Полиш, Френкі — чоловік не злий!
— Ти серйозно? Він відкусив яйця своєму боржникові, причому обидва за один укус. І проковтнув їх!

  •  

— Але проти раку чи СНІДу у вас нічого немає.
— Завжди будуть хвороби, проти яких ми безсилі.

  •  

— Знав би, освоїв іншу професію.
— А цієї ти вчився в інституті?

  •  

Це публічний будинок, а не мюзик-хол. Забудьте про техніку, ви повинні завести клієнта на всю ніч.

  •  

— Тринідад, Вогняна земля, Боро-Боро…
— О, Гаваї.
— Або щось там ще з невимовною назвою.

  •  

— Трахнути відразу двох.
— Переспати з двома.
— Це називається «трахатись».
— Це твоєю мовою.
— Це будь-якою мовою.

  •  

— Ми прямуємо до моря, ти там ніколи не був.
— Здається, я вже не хочу…
— Тобі в раю не буде про що говорити.
— Та знаю, я хочу на море, але мені страшнувато…
— Знаєш, боятися нерозумно.

  •  

— Закури.. так легше.
— Курити? Ні, це небезпечно для здоров'я.
— У мене ж не рак легенів.

  •  

— Дівчино, зробіть мені мінет або чайку принесіть…

  •  

— Думаєш, ми дійсно будемо сидіти на хмарці і говорити про море?
— Так, я в цьому переконаний.

  •  

Швидкий автомобіль, мільйон марок в багажнику, і всього один тиждень на життя.

  •  

— Алло! Мене звати Мартін Брест! Як ви бачите, я саме грабую ваш банк. А то, розумієте, вибрав собі кльовий прикид, а розплатитися не в силах!
— Камера звук не записує, але слова я передам!

  •  

— Лікарю, операція вже закінчилася?
— Так. Ти в раю. Я — Господь, а він — святий Петро.
— Салям алейкум.
— У мене ж тільки гланди вирізали…

  •  

Смерть — дуже неприємна форма буття.

  •  

Сестро, а не знайдеться солі і лимончика, а то текілку нічим закусити…

  •  

— Стоїш на березі і відчуваєш солоний запах вітру, що віє з моря. І віриш, що вільний ти, і життя лише почалося. І губи пече подруги поцілунок, просочений сльозою.
— Я не був на морі…
— Гаразд, не заливай… Жодного разу не був на морі?
— Не довелось. Не був.
— Вже постукали на небеса, накачалися текілою, буквально проводили себе … в останню путь. Хм. А ти й на морі не побував.
— Не встиг, не вийшло.
— Не знав, що на небесах нікуди без цього?
— …
— Зрозумій, на небесах тільки й говорять, що про море. Як воно нескінченно прекрасне. Про захід сонця, який вони бачили. Про те, як сонце, занурюючись у хвилі, стало червоним, мов кров. І відчули, що море увібрало енергію світила в себе, і сонце було приборкане, і вогонь вже догорав у глибині. А ти? Що ти їм скажеш? Адже ти жодного разу не був на морі. Там нагорі тебе охрестять лохом.
— Що ж тепер поробиш…

Джерела[ред.]