Денісова Людмила Леонтіївна

Людмила Денісова

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Людми́ла Лео́нтіївна Дені́сова (нар. 1960) — українська політична та державна діячка. Народний депутат України. Член партії «Народний фронт». Міністр праці та соціальної політики України у другому уряді Юлії Тимошенко (2007—2010), міністр соціальної політики в уряді Арсенія Яценюка (27 лютого — 2 грудня 2014). Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (15 березня 2018 — 31 травня 2022).

Цитати

• «З московською делегацією ми маємо сумний досвід. Це представництво МКЧХ не має повноважень відвідувати будь-які місця несвободи в Росії. І коли я кілька разів зверталася до МКЧХ у Москві, то вони відповідали, що не можуть виконати таку функцію, оскільки, на думку російської влади, жодного конфлікту (між Росією та Україною) не існує. А у них є лише мандат, який вони виконуватимуть за конкретних умов. Тому це саме київська делегація — представництво МКЧХ в Україні, й тому це їх завдання — встановити особи громадян України, які перебувають на окупованих територіях Луганської та Донецької областей України».
• «На першому місці — пошук зниклих безвісти. Далі це — щось розбомбили, зруйнували. Інші питання — гуманітарні коридори, допомога. Але більшість — це пошук. Ми уже шукаємо понад 16 тисяч людей».
• «Один солдат розповів страшні речі про ставлення власних командирів до них. Говорить, що коли потрапили в засаду, щось вибухнуло і всі розбіглися. Зібралася разом тільки одна танкова частина. Їхній командир, підполковник, побачив пораненого в ногу солдата і застрелив його зі словами: „Ранєних лошадєй прістрєлівают“. Тоді цей солдат зрозумів, що треба тікати. І як настачала ніч, просто втік».
• «…вони не такі, як ми, розумієте? Вони не будуть боротися за своє і своїх, як ми боролися на Майдані, як боремося зараз. Коли ми знаємо про кожну зниклу людину, знаємо її особливі прикмети, обізнані в тому, кого шукаємо».
• «Я давно бачила себе українкою, але, звісно, у мене ще є знайомі в росії. Цікаво те, як зараз змінюються стосунки. Я втратила багато друзів, але з деякими товаришую і досі. Я навчалась у Петербурзькому університеті. Деякі мої однокурсники зараз збирають гроші для українців або допомагають нам інформацією».
• «Наразі я думаю не щодня, а цілодобово, бо ми з командою працюємо цілодобово. У нас є гаряча лінія, яка безперервно приймає дзвінки від людей, які потребують допомоги. Одні шукають рідних, другі потребують ліків чи їжі. Жінки розповідають, що їх зґвалтували російські солдати. Коли я прокидаюся вранці, в мене вже є десятки подібних повідомлень у моєму мобільному телефоні. За першою кавою я дізнаюсь кількість загиблих дітей на війні. Так минає мій день, це майже нескінченний потік повідомлень і дзвінків від людей. Ми намагаємось направити кожного, хто звертається до нас, до того, хто може допомогти».
• «Я телефонувала пані Верещук, пропонувала допомогу, пропонувала контакти з російською колегою [омбудсменкою Тетяною] Москальковою. На що Верещук мені сказала, що впораються самі й напряму працюють. Що мені ще треба було робити?».