Девід Сперґел

Девід Сперґел

Стаття у Вікіпедії

Девід Сперґел (англ. David Nathaniel Spergel, нар. 25 березня 1961, Рочестер, штат Нью-Йорк, США) — американський фізик. Фахівець з астрофізики.

Цитати

Ваш телефон фіксує силу місцевого гравітаційного поля, локального магнітного поля, звісно, записує звук. Він може стискати зображення. Він містить багато метаданих: коли й де було зроблено зображення. І якщо є, скажімо, десятеро людей, які бачать один і той самий дивний об’єкт з різних локацій і в різний час, то можна зробити висновок, яка насправді відстань, швидкість, прискорення. Я сподіваюся, що це стане можливістю для розвитку громадянської науки. І це цілком може показати, що всі події можна зрозуміти, а потім класифікувати.

Військові мають таємниці, але насамперед від ворогів. Чесно кажучи, вони навіть не зберігають їх добре — з часом таємниці розкривають. Та є тип таємниць, які військові ніколи не приховують — ті, які сприяють збільшенню їхнього бюджету. Ідея, що протягом п’ятдесяти років військові зберігали таємницю, яка дозволила б їм збільшити витрати — одна з причин, чому я в це не вірю. Це не науковий доказ. Це просто мій багаторічний досвід роботи з бюрократією.

Все, що має миготливі вогники, — це людське. Ви встановлюєте миготливі вогні лише тоді, коли хочете, щоб вас побачили. На безпілотниках на війні немає миготливих вогнів. Якби прибульці хотіли, щоб їх бачили, вони приземлилися б у Вашингтоні, Лондоні, Парижі чи Пекіні. Якщо вони цього не хочуть, то не мають миготливих вогнів. Тому ми можемо відкинути ці речі.

Є й події, які ми не розуміємо. Наприклад, це може бути фізичне явище, про яке ми не знаємо. Одними з моїх улюблених у цьому списку є спрайти. Це спалахи блискавок у верхніх шарах атмосфери, неймовірні за візерунками. Їх багато років бачили пілоти, і люди не вірили, що вони там є. Знадобилася розробка спеціальних камер, щоб мати змогу їх дослідити та зрозуміти. Це одна з причин, чому я вважаю важливим вивчати UAP. Як може виявитися, вони не мають нічого спільного з іншопланетянами, але там є речі, які ми не розуміємо та які вказують нам на щось нове.

Є клас речей, які ми називаємо оптичними привидами. Це феномен, знайомий багатьом людям через мобільні телефони. Якщо ви сфотографуєте свого друга на телефон, коли сонце позаду, фотографії можуть вийти дуже дивними. Так стається, бо світло від сонця відбивається у вашій камері.

Коли ми дивимося на реліктове випромінювання, ми дивимося приблизно на 13,8 мільярда років назад. Ми дивимося вглиб і бачимо Всесвіт таким, яким він був, і вивчаємо його дитинство через кілька сотень тисяч років після Великого вибуху. Ми бачимо дуже простий Всесвіт.

Комерційні та військові зображення супутників, які фотографують те, що внизу, набагато якісніше шукають щось мале. NASA має можливість збирати, аналізувати та оприлюднювати дані. Тому я думаю, що NASA слугує місцем, де люди можуть працювати, щоб зрозуміти UAP, і робити це дуже відкрито.

Ми виміряли тепло, що залишилося після Великого вибуху. Зняли те, що вважається зображенням Всесвіту-немовляти, і воно відображає властивості Всесвіту, коли йому було лише близько 380 тисяч років, тоді він був простим. Тож ми можемо використовувати ці спостереження, щоби зробити висновок про такі речі, як вік, щільність Всесвіту та його основні флуктуації.

Ми не переконаємо теоретиків змови. Але є багато відкритих людей, які просто хочуть зрозуміти. Та природа науки полягає зокрема в тому, що вона може бути складною, і без років навчання це важко. Я справді вважаю, що у вивчення UAP є хороший ефект: це простір, де ви можете сфотографувати щось дивне й поділитися цими даними з іншими, стати частиною спільноти, яка намагається відкривати нове. І це чудова можливість.

Ми робимо дедалі кращі вимірювання. Коли ми робили наше дослідження, то вдосконалювали вимірювання, зроблені супутником COBE. Його запустила NASA, і за це вручили Нобелівську премію. Ми підтвердили їхні вимірювання й зробили ще точніші. Приблизно через 10 років після того, як ми зробили та оприлюднили наші вимірювання, команда Планка під керівництвом Європейського космічного агентства за участю багатьох фахівців із США зробила більш точні зображення. Вони фактично підтвердили наші вимірювання віку та властивостей, але потім зробили їх точнішими й виміряли дещо нове.

Ми хотіли б залучити громадян, отримувати якісні дані про дивні події. І якщо є іншопланетяни (у нас немає переконливих доказів, але люди вірять, і ми повинні перевіряти гіпотези) то нам потрібно отримати кращі дані. Треба мати зображення дуже високої якості, зроблені з різних локацій, з GPS-мітками тощо.

Найважливіше, що я зробив за свою наукову кар’єру, — допоміг здійснити одні з найточніших вимірювань віку Всесвіту. Ми знаємо, що це приблизно 13,8 мільярда років.

Оскільки світло поширюється з визначеною швидкістю, ви бачите мене не таким, яким я є, а таким, яким я був кілька мільярдних часток секунди тому. Ми бачимо Сонце таким, яким воно було вісім хвилин тому; новосформовану зірку — якою вона була 10 років тому. Це 10 світлових років від нас.

Українська наукова спільнота має чітко сформулювати важливість науки для майбутнього України. Мені здається, що модель, яка підходить Україні у певному сенсі, — це ізраїльська. Ізраїль завжди існував поруч із більш популістськими сусідами. Він зберіг безпеку завдяки першості в науці, яка підтримується його технологіями. І ця сила та наука також допомогли йому певною мірою стати технологічною супердержавою. І це зробило його набагато багатшим. Не все ідентично, але я думаю, що є кілька цікавих уроків щодо центральної ролі науки та посилення інвестицій у наукову спільноту.

У нас у США є багато конкурсів, де змагаються найкращі науковці й великі університети. США — досить велика країна, але в цій сфері ми всі начебто знаємо один одного. І ми покладаємося на наших європейських колег у допомозі з перевіркою. Україна теж має подумати про перехід до системи перевірених пропозицій, грантів, які надаються найкращим ученим, і забезпечення того, щоб ресурси спрямовувалися до людей, які роблять найбільш інноваційну роботу. Тож я вважаю, що потрібні певні структурні зміни. І це відкриває захопливі можливості: коли ви відходите від того, що в певному сенсі є постколоніальною структурою зі своєрідними залишками радянського гніту, і переходите до чогось справді конкурентоспроможного.

Що далі ви дивитесь у космос, то далі ви дивитесь у минуле. Мільйони років потрібні, щоб подорожувати навіть до найближчих до нас галактик, тому ми бачимо їх такими, якими вони були мільйони років тому. Ми бачимо далеку галактику за допомогою телескопа «Габбл» або ще далі — за допомогою телескопа Джеймса Вебба. Її вік може бути, скажімо, 12 мільярдів років.

Я можу описати статистичні властивості мільйонів точок на небі, які ми спостерігали під час цих експериментів, за допомогою переважно п'яти чисел: це вік Всесвіту, щільність атомів, щільність матерії, те, наскільки Всесвіт «грудкуватий» і як він змінюється залежно від масштабу. Отже, п'ять чисел описують властивість мільйона флуктуацій. Я можу взяти ці властивості та передбачити, просто використовуючи загальну теорію відносності, як все це еволюціонує в часі, щоб з’явилися галактики, які ми бачимо сьогодні. Так ми можемо описати великомасштабну структуру всього видимого Всесвіту, а отже, і всі його шматочки.