Перейти до вмісту

Гусяк Дарія Юріївна

Матеріал з Вікіцитат
Гусяк Дарія Юріївна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Да́рія Ю́ріївна Гуся́к псевдо: «Дарка», «Нуся», (4 лютого 1924, Трускавець, Львівське воєводство — 12 серпня 2022, Львів) — зв'язкова Головнокомандувача Української повстанської армії, генерала-хорунжого Романа Шухевича, активістка Організації українських націоналістів, кавалер ордена княгині Ольги III ступеня.

Цитати[ред.]

  •  

Треба нам самим творити свою історію. Кожна людина має своє місце. Вже досить нагúнулося наших. [1]

  •  

Ми знали, що виборюємо собі волю. Для цього не шкода навіть життя, і всі так були налаштовані. Вбивали самі себе, щоб живими не здатися. І я мала такий намір, але не змогла забезпечник відтягнути, розумієте? Замок той був заміцний. Не змогла скористатися з того пістолета[1]

  •  

Знаєте, треба було вже мати такий навик серед людей жити. На кожному кроці був твій ворог і треба було не видати, що ворог — ти. І на кожний крок свій вважати. То була велика штука[1]

  •  

Ми дуже сумлінно виконували свої обов’язки. Як зачали прибирати в лазні, то грибок пропав. Дуже люди почали скаржитися на грибок, бо там було дуже брудно. Люди заражувалися через ту лазню. Тази і вода були брудні. Ми дуже дезінфікували, але для нас було затяжко вісім годин у пральні працювати і після тої роботи ше у лазні дві години[1]про роботу у пральні та лазні Володимирського централу

  •  

До Мордовії приїхав суд із Москви, щоби мене звільнити. За то вони шось вимагають. Я просто на той суд не пішла. Моя начальниця казилася і грозила, вмовляла і просила. Я вперлася. Як 23 відсиділа, то ше 2 відсиджу. То був дуже добрий крок з мого боку. Я мала спокій. Бо вони завше: “Ви — нам, а ми — вам”[1]про відмову дострокового звільнення

  •  

Знаєте, я ніколи не жаліла про те, чим займалася. Навіть думки такої не припускала. Я ж могла… Я навіть тепер розумію, що якби написала покаянну заяву, я би того ж дня була на волі. Але того навіть на думці не було… — про відмову дострокового звільнення [2]

Про неї[ред.]

  •  

В агентурно-розшуковій справі “Вовка”, як іменували чекісти Шухевича, з’являється орієнтування на Гусяк. Детальний план перевірки її контактів. Саме Гусяк водила Романа Шухевича до лікарів. У 1948-1949 роках — це вже стало необхідністю. Підпілля дуже сильно відбилося на здоров’ї Шухевича. По-перше, він мав різного роду ревматизми, по-друге — проблеми із серцем. І хоча самі візити організовувала Галина Дидик, здоров’я Шухевича належало до, так би мовити, компетенцій Дарки[1]

  — Олеся Ісаюк
  •  

За зміненим почерком, слідами на папері можна здогадатися, в якому вона [Дарка] була стані. По-перше, в хід ішло биття. Те, що називають смертним боєм, жорстоке биття[1]про катування після арешту 2 березня 1950 року

  — Олеся Ісаюк
  •  

В середині 90-х, маючи майже 70 років, вона завжди виглядала гарно, усміхнена і привітна. З початку 90-х займалася створенням жіночих організацій, Конгресу українських націоналістів, приділяла увагу вихованню молоді. Це була жінка, яка вважала, що основна увага і ставка має бути на молоді. Підготовлені кадри можуть розвивати українську державу, вважала Дарія Гусяк. Не маючи власної родини, вона присвятила все своє життя визволенню України, починаючи ще з середини 40-х років, ставши зв’язковою Романа Шухевича. У незалежній Україні вона проявила свою феноменальну витримку [3]

  — історик Микола Посівнич

Примітки[ред.]