Гриненко Галина Олександрівна
| Гриненко Галина Олександрівна | |
 Стаття у Вікіпедії
|
Галина Гриненко — українська поетеса та письменниця.
Цитати[ред.]
Про родину[ред.]
Батько Олександр Миколайович Гриненко – інженер за фахом, спеціаліст по цементу. Можна без перебільшення сказати, що на таких як він (на їхніх плечах) піднялися перші радянські п’ятирічки. Все життя він працював головним інженером, завідуючим лабораторією на цементних заводах. Наша сім’я їздила за ним, як нитка за голкою, бо його призначали туди, де потрібен був спеціаліст. Переїздили із Слов’янська у Краматорськ, із Краматорська у Єнакієве, із Єнакієвого у Новоросійськ, із Новоросійська у Дніпродзержинськ і т.д.[1] |
Моя мама Анастасія Ананіївна – вчителька початкових класів, дуже романтична, великої душі жінка. Пам’ятаю, скільки ми жили у своїх заводських квартирах, стільки ж надавала вона у них притулок усім канівським осиротілим родичам.[1] |
Щоліта старшого брата і мене мама привозила до Канева, де проживали мої дідусь та бабуся. Одразу по приїзді ми спішили відвідати Тарасову гору. Дуже шанобливо члени нашої родини ставилися до Тараса Шевченка. Постійно розкритий «Кобзар» лежав у дідуся на столі. Його читали мало не щодня.[1] |
Про себе[ред.]
У роки війни з фашистами я працювала контролером на Кузнецькому металургійному комбінаті. 1948 року закінчила Московський економічний інститут і разом із чоловіком переїхала до Києва, де уже жили мої непосидючі батьки. Відвідувала літературну студію видавництва «Молодь», якою керував письменник, гуморист, вчений-філолог, фронтовик Дмитро Григорович Білоус. З 1948 по 1953 рік працювала за фахом. Потім перейшла на творчу роботу. |
Остаточно це рішення (стати дитячою письменницею) прийшло до мене, коли вже склалася сім’я, коли у мене з’явились власні діти.[1] |