Велич і межі практичної філософії Канта

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Велич і межі практичної філософії Канта (англ. The Greatness and Limits of Kant's Practical Philosophy) — праця німецького філософа Вітторіо Гьосле, опублікована 1990 р.

Цитати[ред.]

  • Велич Кантової практичної філософії ґрунтується на тому, що вона розробляється в площині критики розуму і якнайтісніше пов'язана з теоретичною філософією, філософією релігії та філософією історії, тимчасом як сучасна етична думка здебільшого складається з необґрунтованих тверджень, безпринципової казуїстики та міркувань, яким бракує органічної єдності з іншими сферами знання. Утім, я не вважаю філософію Канта довершеною, хоча в подальшому перебігу історії філософії складно знайти інший проект, який би зрівнявся з глибиною та інтенсивністю Кантової думки.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 20)
  • Будь-яка серйозна моральна філософія мусить раціонально пояснити необхідність винятків, а також визнавати, що існують норми, чинні тільки за певних обставин, а за усіх інших не мають сенсу.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 30)
  • свободу аж ніяк не слід тлумачити як здатність робити усе, що хочеш, адже бажання, що їх мають, гетерономні: їхнім джерелом є природа та суспільство, і що сильніша потреба їх задовольнити, то не свободніша людина. Справжня свобода проявляється на вищому щаблі, хоча і через відповідні бажання. Однак свободною є тільки та особа, яка хоче того, що вимагає моральний обов'язок, або принаймні того, що морально дозволено, особа, воля якої визначається тільки розумом, а не чимось емпіричним, особа, яка керується категоричним, а не суто гіпотетичним імперативом.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 32)
  • …критична позиція, на яку налаштовує людину просвітництво, майже завжди послаблює вроджені моральні почуття, хоча тільки завдяки просвітництву нові та більш високі моральні ідеї можуть заступити ідеї минулого.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 33)
  • Безперечно, тільки інтелектуалістська етика може бути універсалістською. Почуття зазвичай обмежені чимось особливим (Besonderes). На емоційному рівні несправедливість, яка чиниться стосовно нас, здається нам жахливішою, аніж несправедливість стосовно інших, проте на раціональному рівні ми усвідомлюємо, що з погляду моралі обидві несправедливості рівноцінні.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 34)
  • Той, хто боїться забруднити свої руки навряд чи переймається реалізацією морального закону.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 40)
  • Концепція напередвизначення не призводить до значних змін наших моральних переконань. Оскільки онтологічний детермінізм не суперечить епістемологічному індетермінізму, який випливає з конечності людського духу, і оскільки ми не знаємо, що принесе з собою майбутнє, наш обов'язок боротися за добро залишається незмінним. Детермінізм не веде до фаталізму. Якщо ми вважатимемо, що не варто боротися за добро, тоді, безперечно, ми не належатимемо до моральних, а отже, й до свободних істот.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 46-47)
  • етика, позбута метафізичних підвалин, — це слабка етика, а людство сьогодні — і в цьому я глибоко переконаний — відчайдушно потребує саме сильної етики. І для кожного, хто намагається її розробляти, теорія Канта, глибоко засадничена метафізикою, правитиме за точку відліку.
(Велич і межі практичної філософії Канта. — С. 51)

Література[ред.]

Гьосле В. Велич і межі практичної філософії Канта // Практична філософія в сучасному світі / Вітторіо Гьосле; пер. з нім. Анатолія Єрмоленка. — Київ: «Лібра», 2003. — С. 19-51.


Bookmark-new.svg