Була Оксана Ростиславівна

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Була
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Оксана Була (нар. 16 червня 1989, Львів) — українська художниця-ілюстраторка, письменниця, авторка брендів Tukoni та OOMISEH glass jewelry.

Цитати[ред.]

  •  

А взагалі, хочеться створити єдиний медіа простір, де об`єднаються книжки і веб можливості. Сучасні технології — це такі «тонкі матерії», не так в плані складності, як в небезпеці відволіктись від «головного». В пошуках «як» не забути, а «що» взагалі я там намагалась сказати[1]?

  •  

Гадаю, що хороша книжка, будь вона дитяча чи доросла, повинна розповідати справжню історію. Історію, що відбулася насправді – у реальному світі, чи в уявному – байдуже. Суть у тому, що вона відбулася, і є свідок-автор. Така історія сама просилася бути розказаною, і її не вигадували силоміць[2].

  •  

«Дісней», «Марвел» — це продукт народжений певним часом і певним культурним простором. Час рухається, от-от хтось видасть щось взагалі нечуване і небачене, а раптом це буде Україна[1].

  •  

Для дитячої книжки вкрай необхідно подати максимум простору для уяви маленького читача. З роками здатність фантазувати піддається заціпенінню і грузне в поняттях правильно/неправильно/а що люди подумають. Тож внутрішній світ треба укріпляти змолоду[2].

  •  

Думаю, дітям, як і дорослим, не подобається, коли їх обманюють. Якщо ти щось розповідаєш, у це треба вірити. Що ж стосується людини і природи – я усвідомлюю парадоксальність їхнього співіснування[2].

  •  

Надихає багато що — все і всі навколо можуть надихнути. Але якби постало питання «вибери щось ідеальне для натхнення», я б обрала подорож крутезними малолюдними куточками природи[3].

  •  

Скло вчить шанувати текстуру, що в ілюстрації також дуже важливо. І, звичайно ж, вчить любити експерименти й несподіванки, тому що з цим матеріалом результат завжди відрізняється від запланованого. Однак працювати зі склом – це як мати напарника: ви команда, але в кожного є своя думка, і вони не завжди сходяться. Для того, хто хоче розповідати історії, така співпраця може видатися обтяжливою[2].

  •  

Страшенно люблю слухати розповіді цікавих людей про їхні мандри. А ще для хорошого настрою мені вкрай необхідно бачити птахів. На жаль, останнім часом частіше бачу поліетиленові кульочки. І це мені заважає. І ще заважає, коли від творчого процесу відволікають всілякі справи[3].

  •  

Те, що я винесла з роботи зі склом, допомагає мені тепер, але є речі, які шкодять, і їх треба позбуватися, надолужувати те, що було пропущено через надмірне замилування магією[2].

  •  

Туконі — мешканці лісу. Вони друзі рослин і тварин. Є туконі, які зустрічають з вирію птахів. Є туконі, що допомагають звірям підготуватись до зимового сну. Є туконі дерев, є зоряні туконі. Найближчі сусіди і помічниці туконі — Молі, разом вони виготовляють чарівні ковдри. Їх багато різних. Є, наприклад, Мандрівник, який... мандрує. Його легко впізнати за рюкзаком-жолудем! Можливо навіть, ви вже знайомі[1]...

  •  

Усі ілюстрації починалися з олівцевих ескізів. Олівець взагалі – така класна штука, що коли переходиш до кольору, з ним дуже не хочеться прощатися. Дуже сподіваюся колись знайти консенсус. Хоч прив’язка до певних матеріалів надзвичайно небезпечна і може шкодити художнику[2].

  •  

Хороша дитяча книжка не розповідає сама, в ній читач знаходить історію самостійно, стільки її рівнів і напрямів, скільки забажає[2].

  •  

Це справжня біда, коли ти зібрався намалювати слона, а тоді зробив пляму, і вона видається непорушно прекрасною. У такому випадку можна залишитись ні з чим. Або замучити зображення. Що гірше, я навіть не знаю. Я дуже захоплююся ілюстраторами, яким вдається примирити фігуративне і експресивне[2].

  •  

Я гадаю що книжка-картинка – це справжнє диво! Я не мислю книжку-картинку як жанр суто для маленьких дітей.
У книжці-картинці головним інструментом розкриття історії є зображення. Текст покликаний доповнити малюнки. Якщо вилучити його й читати окремо від малюнків — історія не буде зрозумілою.
У книжці-картинці історія не вміщена в букви і до кінця не розкрита в зображенні, вона формується в уяві читача. І цим книжка-картинка цінна, як найдосконаліший інструмент оповідання небуквальних історій[3].

  •  

Я завжди вигадувала якісь історії, багато малювала, щось писала. Спостерігала за природою, ліс і його мешканці, гори, птахи — все це завжди цікавило мене. І звідкись звідти поступово прийшли туконі[1].

  •  

Я малюю, скільки себе пам’ятаю, і, як тепер пригадую, мені завжди подобалося малювати історії. Після поліцейського й рудокопа я хотіла бути письменником, а після школи вчитися пішла в Академію мистецтв, тому що хотіла малювати ілюстрації до своїх творів... В Академії та кілька років після я займалася склом. Філософія, яка ховається в цьому матеріалі, переманила мене на свій бік, і світлу мету дитинства було злегка забуто[3].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg