«Писати п’єси я почав десять років тому, від 2012-го, але для мене це був досить пізній дебют, адже мені тоді вже було за тридцять. До того моменту, якщо сказати чесно, я театр не надто любив і мав на цю тему багато дискусій з Оксаною Дудко, яка стояла біля джерел львівських театральних фестивалів «Драбина» і «Драма.UA». Власне, Оксана й підштовхнула мене написати першу п’єсу «Літній сум». Я не дуже розумів театральну умовність, однак з часом її дуже полюбив і побачив у ній великий потенціал для художнього осмислення дійсності.
До цього я пробував писати окремі оповідання і навіть почав великий роман, але не дуже послідовно, тому він так і не був завершений. Освіту маю максимально гуманітарну: я закінчив філософський факультет Львівського університету ім. І. Франка і захистив дисертацію з соціальної філософії в Університету Марії Склодовської-Кюрі у Любліні». — про шлях до драматургії в інтерв'ю газеті «Збруч» Драматург Андрій Бондаренко: «Для мене сучасний театр – це театр, який адекватно реагує на поточні культурні і соціальні виклики…» (12 квітня 2023 року)
«Людей, яких я міг би назвати аж таким титулом, на жаль, не зустрічав. Однак, траплялися люди, які мали на мене великий особистий вплив і надихали ставати кращим.
«Скажу, мабуть, лише про український театр, бо театр світовий ще не знаю настільки добре, щоб бачити його обмеження. В Україні мені не вистачає хорошого неформатного театру. Тобто такого, який би не відтворював, адаптував вчергове якісь мейнстрімні форми класичного чи сучасного проектного перформативного мистецтва, а робив би щось своє, намацував би якісь особливі, нешаблонні способи театрального спілкування з глядачами. І робив би це локально, по-місцевому, через місцеві напрацювання з драматизації і наративізації локальної реальності. Також, мені не вистачає театру історій. Театру, для якого головним завданням є не створити візуальну ефектну сценічну реальність, а добре і вдумливо розповісти якусь цікаву історію. Тепер прийнято зневажати «театр розмов». Але мені здається, що розмови і розповіді ще далеко себе не вичерпали, вичерпався лише якийсь один класичний театральний формат, один з багатьох». — про те, яких п’єс бракує сучасному театру в інтерв'ю газеті «Збруч» Драматург Андрій Бондаренко: «Для мене сучасний театр – це театр, який адекватно реагує на поточні культурні і соціальні виклики…» (12 квітня 2023 року)
«Максим Курочкін – одна з головних постатей тієї спільноти «нової української драми», у яку я влився завдяки фестивалю «Тиждень актуальної п’єси». Власне, Максим був ініціатором створення «Театру Драматургів» на основі «ядра» нашої спільноти. До цього «ядра» увійшло 20 драматургів і я зокрема. Максим прийшов з цією ідеєю, запалив нас і доклав чимало титанічних особистих зусиль, щоб це сталося.
Наш минулорічний альманах «Крик», представлений у січні 2022 року тепер згадується як подія з позаминулого життя. Ми там пробували «кричати» про ті речі, які нам боліли в той момент. Але прийшла війна і принесла один окремий біль, який перекрив усе інше.
У червні 2022 року ми представили інший альманах, головною темою якого була війна. Це було таким собі неофіційним «польовим», за словами Максима, відкриттям нашого Театру Драматургів. Тексти були дуже різні, глядачів було дуже багато, хтось приніс пиріжки. Отак ми й відкрилися нарешті. На початку грудня ми представили новий альманах міні-текстів «Без них», які ми написали для іноземної аудиторії, щоб пояснити , чому українці не хочуть товаришувати з росіянами, які нас вбивають. Це очевидна річ, але на Заході чимало хто цього не дуже розуміє.
У подальших планах нашого театру – облаштувати нормально приміщення, купити світлове і звукове обладнання. На це в нас є кошти, отримані завдяки гранту фонду «Відродження». Плануються також і постановки: Анастасія Сегеда буде ставити п’єсу співзасновниці Театру Драматургів Олени Гапеєвої «Три дні». Ігор Білиць поставить збірку наших міні-п’єс «Невишневий сад». Є плани і щодо гостьових проектів: Сашко Брама і Марія Ясинська хочуть показати в нас свій майбутній проект «Хроніки війни, любові та ненависті» (якщо у них вийде знайти фінансуваня)». — про плідну співпрацю з київським драматургом Максимом Курочкіним в інтерв'ю газеті «Збруч» Драматург Андрій Бондаренко: «Для мене сучасний театр – це театр, який адекватно реагує на поточні культурні і соціальні виклики…» (12 квітня 2023 року)
«Для мене сучасний театр – це театр, який адекватно реагує на поточні культурні і соціальні виклики, вміє постійно перевинаходити себе і пробує розмовляти про те, що відбувається довкола нас тут і тепер.
Останніми роками я побував на багатьох театральних подіях у Польщі, Румунії, Угорщині, Німеччині, Латвії, Швеції і склав собі поняття про певний зріз театрального мистецтва у Європі. Чесно кажучи, я побачив там дуже різні театри, як дуже цікаві й складні, яких бракує у нас, так і доволі слабкі чи кон’юнктурні. Відповідно, я по-новому полюбив український театр, який є досить цікавим та колоритним, навіть у порівнянні з Європою. Однак, я також побачив і наші слабкі місця, найголовніше – відсутність інтелектуально високого рівня осмислення себе і світу. Якогось одного фаворита серед європейських театрів у мене поки що немає. Але загалом західний театр, який я побачив, мені сподобався тим, що він дуже різноманітний. А також тим, що там високі стандарти якості. Там можуть бути сильніші й слабші постановки, але провальних там немає. А у нас є і багато». — про те, яким має бути сучасний театр в інтерв'ю газеті «Збруч» Драматург Андрій Бондаренко: «Для мене сучасний театр – це театр, який адекватно реагує на поточні культурні і соціальні виклики…» (12 квітня 2023 року)
Стаття у Вікіпедії
