Бачинський Юліан Олександрович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юліан Бачинський
Yulian Bachynsky.jpg
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Юліан Олександрович Бачинський гербу Сас (28 березня 1870, с. Новосілки, нині Підгаєцький район Тернопільської області — 6 червня 1940, Медвеж'єгорськ, Карело-Фінська РСР або Ленінградська область, РРФСР (нині Республіка Карелія, Росія)) — український політичний і громадський діяч, публіцист, член Української радикальної партії, а від 1899 року — Української соціал-демократичної партії, дипломат. Жертва сталінських репресій.
Псевдоніми, криптоніми: Сумний, Юродивий, Julian B., Ю. Б.

Цитати[ред.]

  •  

Я послав скрипт Драгоманову і за якийсь час дістав від нього відповідь. Та се, що я від нього дістав, перейшло всякі мої побоювання. Мене якби окропом обляло. Драгоманов переходив скрипт, стрічка за стрічкою, і раз по разу закидував мені або невірність поданих фактів, або фальшиву інтерпретацію подій, або нелогічність розумовання і т. д., що разом складалось на одно, що ціла «Україна irredenta» то один великий нонсенс[1]. — «Мої спомини про Драгоманова», Відень, 1914

  •  

Та вже осуд Драгоманова я не лишив без відповіді. На всі його закиди я йому відповів листовно і кожний його закид старався збити, виказуючи несправедливість, буцімто я подавав невірно факти і буцімто поодинокі події я фальшиво інтерпретував, противно, я йому закинув, що він деякі події фальшиво інтерпретує і т. д.
На сей лист Драгоманов мені вдруге відписав, та «України irredent-и» вже не торкав, писав лише, що мій лист дуже дрібно писаний і йому тяжко було його читати, сам же почувається дуже хворим і йому прийдеться вже небавом умирати. Драгоманов дійсно за пару місяців помер[1]. — «Мої спомини про Драгоманова», Відень, 1914

  •  

Вже в тім самім році, 1895, українські соціял-демократи проголосили в своїм першім українськім соціял-демократичнім органі «Робітник», редагованім Миколою Ганкевичем, що добуття політичної незалежности українського народу узнають як один з головних своїх постулятів; в слідуючім, 1896 р., радикальна партія на своїм VI з'їзді поклала постулят політичної незалежності українського народу в основу своїх економічних і політичних змагань; в 1897 р., на святочнім вечері в пам'ять Тараса Шевченка у Львові українська молодіж устами тодішнього голови «Академічної громади» Ізидора Голубовича проголосила політичну незалежність українського народу як ідеал молодіжи; а в 1899 р. національно-демократична партія, на Першім своїм конституюючім з'їзді, признала рівно ж політичну незалежність українського народу як головний постулят партії; знову в слідуючім році, 1900, на II-ім з'їзді української академічної молодіжи у Львові проголошено вдруге, по рефераті Льонгіна Цегельського, політичну незалежність українського народу як ідеал молодіжи і той ідеал з рівною ясністю проголошено в програмовій статті заснованого тоді органу молодіжи «Молода Україна». Навіть і за кордон продерлась думка про політичну незалежність українського народу, і перша українська політична організація на закордонній Україні «Революційна українська партія» перший свій публічний виступ зазначила, в 1900 р., виданням брошури «Самостійна Україна»[2]. — «Мої спомини про Драгоманова», Відень, 1914

  •  

Хоч як гостро виступали Франко і Драгоманов проти «України irredent-и», а таки, коли «Україна irredenta» появилась друком, Франко присвятив їй в 1896 р. в «Життю і Слові», в червневім зошиті широку статтю під заголовком: Україна irredenta, в котрій давши загальний огляд зросту і упадку державної думки серед українського народу, почавши від Бо.............цького, признав «Україні irredent-і» «видне місце в історії національної свідомости українського народу». Можливо, що і Драгоманов, коли б був пожив, змінив би також свою думку про «Україну irredent-у»[2]. — «Мої спомини про Драгоманова», Відень, 1914

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

  • Гриценко І. С., Короткий В. А.. Михайло Драгоманов у спогадах. — Київ: 2012. — 312 с. — ISBN 978-966-0606-29-6


Bookmark-new.svg