Апока́ліпсис (грец.αποκαλυψις — «відкриття», «одкровення»), або Об'я́влення Іва́на Богосло́ва — остання книга Нового Завіту та один з найдавніших творів християнської літератури.
Декотрі твори святих містять пророчі видива, з’явлені звиш, і найнезвичайніший між ними – «Апокаліпсис», книга Одкровення апостола Йоана Богослова. Нам провіщено приліт, ніби із внутріпростірности, із безодні, одержимих біснуватістю істот; теперішні UFО (невизначені літаючі предмети) – тільки дитячі іграшки проти появи справжніх іносвітян, змальованих в «Апокаліпсисі». З’являться вони демонічні, ніби з нуклеарними ракетоапаратами і отруйною радіяцією. Як допуст кари – на смерть: за остаточну вперту нерозкаяність людей у незліченних гріхах; ворогів Божих; противників відпокути[1]. — З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1981 року
Читаєм опис, глава 9, стих другий і далі, – мов велетенської сарани з «колодязя безодні»:
2.«...вийшов дим з колодязя, як дим з великої печі; і потемніло сонце і повітря від диму з колодязя.
3. з диму вийшла саранча на землю, і дана була їй влада, яку мають земні скорпіони».
4-5. «сказано було їй ...мучити п’ять місяців...»
7.«Виглядом своїм саранча подібна до коней, приготованих на війну; і на головах у неї – ніби вінці, схожі на золоті, лиця ж її, як лиця людські;
8. і волосся в неї, як волосся в жінок, а зуби в неї, як у левів;
9. на ній броні були, ніби броні залізні, а шум від крил її, як стук від колісниць, коли многість коней біжить на війну;
10. у неї хвости були, як у скорпіонів, і в її хвостах були жала...»
Інша сила – близького роду, прибуває з глибин космічної внутріпростірности, з колодязя її: числом «дві тьми тем», себто два мільйони, ніби кіннота.
17. То – вершники, що «мали на собі броні огненні, гіяцинтові й сірчані; голови в коней, як голови левів, із рота їх виходили огонь, дим і сірка.
18. Від цих трьох язв: від огню, диму і сірки, що виходили з рота їх, померла третина людей;
19. бо сила коней містилася в роті їх і в хвостах їх; а хвости їх були подібні до змія, і мали голови, і ними вони шкодили».
Берім пророцтво в духовній справжності, як і всі інші провістя з «Апокаліпсиса»; скажім, про падіння Риму, як світового володаря. Передзначено: в кінці світу сонце стемніє, ніби волосяник, і місяць – мов скривавиться; всі елементи матер’яльности, розвогнені, згорять; гори і острови зрушаться з місць. Даремно ховатимуться люди в ущелинах та печерах. По вчащених землетрусах і вулканічних вибухах та дивних змінах погоди – судім, як по ознаках. Ми – в останній смузі часового ходу: в катастрофу. Але ніхто не знає дати її! Можуть пройти сотні років[1]. — З виступу після вручення премії Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів 1981 року
