Анна Коршунова
| Анна Коршунова | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
|
Áнна Кóршунова (нар. 29 травня 1970, Кіровоград, УРСР) — українська письменниця, поетеса, публіцистка.
Цитати[ред.]
Якось так виходить — учишся, учишся все життя. А потім наступає момент критичної маси, коли хочеться дарувати те, що маєш. Не менторствувати, не повчати, а віддавати й радіти, що це комусь потрібно. Не дітям взагалі, у глобальному масштабі, а конкретним, оцим, моїм власним, а ще учням, друзям. Мені треба бачити очі читача[1]. |
У радянські часи не було особливого вибору першої книжки, як не було й такого, як зараз, засилля літературного й методичного непотребу. Був один-єдиний синій буквар, де «мама мила раму», а ще «Супутник букваря»[1]. |
Після прочитання кількох книжок сучасних письменників чомусь хочеться дістати з полички старенький томик із віньєтками. Це як камертон для музиканта[1]. |
Дитяча література — це насамперед відповідальність і надзвичайно клопітка робота. Набагато легше писати для дорослих, висловлювати усе, що тобі хочеться, або ж конструювати світи у жанрі фентезі[1]. |
Ми дуже однобоко уявляємо сучасних підлітків. Адже набагато зручніше й простіше кидати докори в спину дитині, яка вклякла за комп’ютером або «сидить» у телефоні, аніж зазирнути в очі, спробувати зрозуміти, відповісти на незручні запитання або просто поговорити[1]. |
Усі мої оповідання — і казкові, і «життєві» — спочатку були розказані дітям перед сном, а потім уже записані, допрацьовані, перевірені й відредаговані в садочку або школі. Я намагалася заповнити нестачу тієї літератури, яку вважала потрібною для своїх дітей. Виявилося, що це потрібно й іншим[1]. |
Найприємніше — бачити свою книжку, зачитану майже до дірок, кілька разів дбайливо підклеєну, з надірваним угорі корінцем — то дитячі пальчики часто діставали її з полички[1]. |
Дитяча література — найсерйозніший і найвідповідальніший жанр, у якому можуть писати або самі діти, або дорослі діти[1]. |
Примітки[ред.]
