Перейти до вмісту

Алена Сабухова

Матеріал з Вікіцитат
Алена Сабухова
Вікіпедія
Вікіпедія

Алена Сабухова (словац. Alena Sabuchová) — словацька письменнииця та сценаристка.

Цитати[ред.]

  •  

В останніх роках відслідковується багато нових течій. Тому це, імовірніше, питання для публіцистів і критиків — як саме вони розуміють і трактують ці течії. Я не можу помістити нашу сучасну літературу в якісь певні рамки[1]. — Про сучасну словацьку літературу

  •  

Магічний реалізм присутній і в наших життях. Для того, щоби його відчувати необов’язково бачити духів і чути бухання дверей. Ми живемо в реальності, у якій часто транслюються чудернацькі речі. Це і є магічний реалізм для мене. Він у мені задефінійований і тому я ним творю[1].

  •  

Проблема всіх країн, які глибше зачепив радянський комуністичний режим — відсутність цікавості. У мене ніколи не було такого образу про Україну — що ти, мовляв, коли туди приїдеш, то тебе одразу пограбують на станції.
Мене завжди чарували міста, які не є звичною точкою призначення. Я ніколи не думаю про стереотипи[1].

  •  

Свою останню книжку робила з фотографом Робертом Таппертом із міста Гуменне. Він обійшов увесь український кордон. З його розповідей я зрозуміла, що Україна — гарна країна, де можна знайти багато історій. Ви маєте велику спадщину, яку варто досліджувати[1].

  •  

Тенденції словацької літератури дуже різноманітні. Автори намагаються шукати власний шлях і шлях самореалізації. Тож мені складно назвати щось конкретно. Я не люблю генералізувати, але, як на мене це й неможливо зробити, говорячи про словацьку літературу[1].

  •  

У краях Підляського Воєводства я почувалася, наче в іншому часопросторі. Для мене це була втеча, навіть якщо спочатку я боялася це визнати й відважитися про це говорити. Мені потрібно було втекти від міста і, можливо, від себе. І саме там я повністю звільнилась і відчула повну свободу в розповіданні історії. Те, що я зустрічалася з місцевими людьми позбавило мене певних бар’єрів та сором’язливості, і я одразу зрозуміла, що можу будувати все, що захочу[1].

  •  

Як на мене, кожен автор намагається принести новий погляд. Байдуже, чи це погляд на себе, чи на суспільство.
Сьогодні багато говорять про домінування жіночих авторок у сучасній літературі, що теж є доволі цікавим феноменом.
Та насамперед — ми намагаємось урізноманітнити погляди на різні теми, які зовсім не мусять бути новаторськими. У словацькій літературі можна знайти багато цікавого. Це стосується й жанрів, і способу, якими люди намагаються віднаходити, дивитися, їхній спосіб висловлювання загалом[1].

  •  

Як на мене, стереотипи не стосуються сучасної генерації. Нещодавно я згадувала своєму другу письменнику, що єдина річ, про яку я шалено жалкую, — те, що я не встигла поїхати цього року у Львів. Мене зачаровує Львів і територія Галичини[1].

  •  

Якщо глянути глибше, то ми не знаємо про себе лише століття. Галичина була відомою землею й ми мали багато спільного. Наші світи були поєднані. Я думаю, що ця проблема в сучасності — вплив совка, який був і на наших територіях. Він приніс осудження Сходу[1].

  •  

Я людина, яка із самого дитинства шукає історії, що перебувають трохи на кордоні. По-перше, це пов’язано з тим, що я росла в селі, де було чимось звичайним ходити гратися до млину й на кладовище. Це на мене вплинуло. Також я виростала в родині, де старші жінки розповідали різні магічні історії[1].

  •  

Я не люблю цю совкову ідею про те, що всі ми брати й розуміємо одне одного. Це лише один зі стереотипів. І навіть зважаючи на те, що ми маємо якісь спільні знаки, але всі ми перебуваємо деінде.
Я хотіла оповідати історію, яка відбувається саме в цій локації. Трохи згодом я усвідомила, що на території Підляського Воєводства знайдуться знаки, які могли б існувати й на інших територіях[1].

Примітки[ред.]