Форостина Оксана

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оксана Форостина
українська журналістка, письменниця, видавчиня.
Wikipedia-logo.svg Стаття у Вікіпедії

Оксана Форостина — українська журналістка, письменниця, видавчиня.

Цитати[ред.]

  •  

Є ідеї, які мені видаються важливими й які просуваю усіма можливими способами: наприклад, не можна дозволяти іншим маніпулювати вашим почуттям провини, не можна ґлорифікувати страждання і романтизувати бідність.[1].

  •  

Брати на себе відповідальність. Потрібно самому керувати своїм життям і розуміти, що є дуже велика відповідальність у першу чергу перед самим собою. Є тільки одне життя і саме тобі його «менеджити». Не можна ховатися за тим, що тобі накидає суспільство. Бо в такому випадку ніколи нічого не зміниться. Я переконана, якщо думати про себе у категоріях відповідальності перед собою, а не у категоріях «пламенного романа с собой» та нескінченних селфі, то тоді все стане на свої місця.[1].

  •  

На мою думку, те, чого людина таки не може порушити, вона не порушить просто через внутрішній стрижень. Ця межа наче вшита під шкіру, і про неї не потрібно собі нагадувати. Усе інше — дуже мінливе. Ніхто ніколи не знає, у яких обставинах опиниться.[1].

  •  

[...] на мою думку, нам як спільноті бракує впевненості у собі, а ось кожному поодинці — того, що англійці називають self-deprecation. На особистому рівні поширені нарцисизм та самозакоханість, а як тільки починається думання в категорії «ми» — навпаки, зневіра та самоненависть. Крім того, є проблема самонавіювання. Мова про те, що коли, до прикладу, жінкам кажуть, що вони слабші у математиці, то тести вони складають справді з гіршими результатами. Тому з такими узагальненнями треба бути дуже обережними, оскільки вони дуже токсичні. Приклад з жінками — один з багатьох. Мені здається, що нам як спільноті бракує такої собі колективної «єврейської мами», яка б підбадьорювала і додавала впевненості у собі. Адже нас дуже довго намагалися переконати у тому, що ми ні на що не здатні.[1].

  •  

Аби свого часу постав британський журнал «The Economist» потрібно було, щоб минули попередні тисяча років англійської історії. Іншими словами, потрібен був гумус, на якому уже зростали б різні видання, зокрема й авторитетні. Мені здається, що такі, як ти кажеш, «складні» видання мусять бути у кожній мовній культурі, вони — гумус для її розвитку. У США це «The New York Review of Books», приміром. От і в Україні також повинна накопичуватися ґрунтовна база для ідей, які згодом у так званий капілярний спосіб, розходилися б у більш масові видання. І завданням «Критики» є формування цього гумусу сьогодні в Україні. А крім того, і можливо це навіть важливіше, бути взірцем якості текстів, знову ж таки, визначати інтонації. Я нашу місію бачу саме як інтонаційне просвітництво.[1].

Посилання[ред.]


Bookmark-new.svg