Таращук Петро Всеволодович
Таращук Петро Всеволодович (22 червня 1956, Вінниця) — український перекладач, публіцист, член Національної спілки письменників України, лауреат Літературної премії імені Григорія Сковороди.
Цитати[ред.]
- Це ілюзія — думати, ніби перекладач вільно володіє мовами, з яких перекладає.[1]
- Якість буття людиною не залежить від знання іноземних мов. Людина — або людина, або ні, і тоді ніякі чужі мови не зарадять.[1]
- Якщо оригінал поганий, навіщо його взагалі перекладати? А те, що переклад поступається оригіналові, — аксіома, бо йому завжди бракує… оригінальності.[1]
- … в житті трапляється різне, наприклад, у СРСР задля демонстрації розквіту культур нацменшин маловартісні вірші представників цих меншин давали перекладати солідним російським поетам. Переклади й справді були набагато художніші, ніж оригінали.[1]
- По-перше, жодна мова не є дзеркальним відображенням іншої мови, різні мови не мають ідентичних засобів вираження однакових значень. По-друге, автор і перекладач — не ідентичні особистості, вони по-різному переживають описану в творі подію, попри всі намагання перекладача пристосуватися до особистості й стилю автора і перейнятися почуттями його героїв.[1]
- … існують інколи десятки різних перекладів окремих творів (поетичних; п'єс Шекспіра), але тут ідеться вже не так про передачу особливостей оригіналу, як про самоствердження перекладача …[1]
- … українська радянська література, за нечисленними винятками, була мертвотна і колабораціоністська, а художні переклади (інших не було) виходили досить масовими накладами і становили мало не єдиний спосіб доступитися до живого українського слова.[1]
- Роль перекладу в теперішній державі просто мізерна і наближається до нуля — разом із шансами самої держави зберегти своє існування.[1]
- Якнайширше зростання ролі перекладів, щоб охопити всі можливі сфери людського пізнання і життя, — єдиний для держави шанс утвердити свою культурну самостійність і виховати громадян, не вдаючись до таких облудних і ганебних гасел, як «Любіть Україну».[1]
- … єдина відмінність перекладача від звичайного читача — вміння переказати прочитане словами рідної мови. Нині, на жаль, не плекають уміння писати, учні замість творів пишуть диктанти, закохані замість листів посилають одне одному примітивні есемески.[1]
- А «Заповіт» Шевченка виконано? Ні, ми й досі в кайданах російської культурної сфери, й вона от-от стане нам домовиною.[1]