Стаднік Андрій Володимирович

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стаднік Андрій Володимирович
Wikipedia-logo-v2.svg Стаття у Вікіпедії

Андрі́й Володимирович Ста́днік, або Стадник (нар. 15 квітня, 1982, смт Віньківці Хмельницької області) — лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту.

Цитати[ред.]

  •  

У збірній немає чітких критеріїв відбору на Олімпіаду. Перед тим, як ми повинні були їхати на ліцензійні турніри, нас запевнили, що відбір у Лондон відбуватиметься за підсумками київського міжнародного турніру. На цих змаганнях я переміг усіх суперників. Логічно, що питання про представника України у цій ваговій категорії мало би бути вирішено на мою користь.
Однак… На Олімпіаду було вирішено послати Андрія Квятковського, наставником якого є головний тренер збірної Руслан Савлохов. Андрій здобув ліцензію у турнірі других номерів. Не маю претензій до нього, але якщо говорити об’єктивно, він не є сильнішим від мене. В наших особистих поєдинках не вигравав жодного разу[1].

  •  

Питання про перший номер у моїй ваговій категорії було вирішено на засіданні тренерської ради. Якщо говорити відверто, професіоналів, які могли б об’єктивно оцінити силу кожного спортсмена, у цій раді мало. Зате багато тих, які давно відійшли від практичної роботи і тому їх складно назвати тренерами. Вони покірно кивнули головою після проведеної напередодні «роботи» з ними[1].

  •  

Савлохов часто каже: «Я — ваш цар і бог! Моє слово завжди буде останнім». Думаю, у нього хвороба Наполеона. Савлохов жодного разу не проводив тренування. Постійно кричить, куди кому бігти, куди йти. Він — більше менеджер команди, а не тренер[1].

 

Савлохов часто каже: «Я — ваш царь и бог! Мое слово всегда будет последним». Думаю, у нього хвороба Наполеона. Савлохов жодного разу не проводив тренування. Постійно кричить, куди кому бігти, куди йти. Він — більше менеджер команди, а не тренер.

  •  

В останній час я постійно відчуваю упереджене ставлення до себе. У команді нервова обстановка. Плетуться інтриги. На тренуваннях чути грубі викрики. І я розумію, що вони — у мій бік. Будь-яка ситуація — у ній винен я, хоча мене на той час і поблизу не було[1].

  •  

Скажу і про деякі моральні речі. Коли я здобув срібну медаль на попередній Олімпіаді, було видано премію. Половину її суми «зжирали» згадані вище тренери — начебто «за плідну працю» з підготовки мене. Ці кошти безпідставно також було забрано і у Василя Федоришина. І тепер ці тренери, які скористалися з мене, влаштовують клоунаду з відеозаписами начебто моєї поганої боротьби, голосують проти мене, хоча прекрасно розуміють, що я — сильніший[1].

Примітки[ред.]


Bookmark-new.svg