Перейти до вмісту

Соловей (казка)

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Nightingale 02.jpg
Г. К. Андерсен. Соловей (казка)
Імператор на смертному одрі

«Соловей», або «Цісарський соловій»[1] (дан. Nattergalen) — казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена, написана в 1843 році. Включена автором до збірки «Нові казки».

Цитати

[ред.]
  •  

Я співатиму тобі про щасливих і про нещасних, про добро і зло — все це тебе оточує, але приховано від тебе.[2]Соловей - Імператору

  — Соловей
  •  

Ти мусиш залишитися в мене назавжди! - промовив імператор. — Ти співатимеш тільки тоді, коли сам цього захочеш, а штучну пташку я розіб'ю на тисячу шматків.
- Не треба, - сказав соловей. — Вона послужила тобі як могла. Нехай лишиться в тебе. Я не можу вити гніздо у палаці, дозволь тільки прилітати до тебе, коли мені самому цього заманеться.[2]діалог про штучну пташку

  — Імператор, Соловей
  •  

Сльози — ось найдорожча нагорода для серця співака![2]

  — Соловей
  •  

Народ послухав і був так само задоволений, якби вдосталь напився чаю.[2]

  — казкар
  •  

Коли я вперше співав тобі, я бачив сльози на твоїх очах, і цього мені ніколи не забути! [2]про дяку за спів

  — Соловей
  •  

— Що ж до живого солов'я, високий володарю мій, і ви, милостиві панове, то ніколи ж не можна знати заздалегідь, що саме він заспіває. А у штучного все відомо наперед, і можна навіть усвідомити його мистецтво.[2]про відмінність живого і штучного

  •  

Якщо ж його тут не виявиться у призначений час, то я накажу бити всіх придворних ціпками по животу, після того як вони повечеряють![2]

  — Імператор
  •  

Я співатиму тобі про щасливих і про нещасних, про добро і зло — все це тебе оточує, але приховано від тебе. Маленька співоча пташка літає всюди: залітає і до бідного рибалки, і до селянина, які живуть далеко від тебе і твого двору. Я люблю тебе за твоє серце більше, ніж за твою корону, і все ж таки корона оточена якимсь священним ореолом. Я прилітатиму і співатиму тобі![2]прощання з Імператором

  — Соловей
  •  

Зі складок оксамитового пологу висовувалися якісь дивні голови: одні з лагідними й лагідними обличчями, інші з огидними. То були злі й добрі справи імператора, що дивилися на нього, коли Смерть сиділа в нього на серці.[2]про смерть

  — казкар
  •  

Про одне я прошу, — сказав соловей, — нікому не кажи, що маєш маленьку пташку, яка розповідає тобі про все на світі. Так буде краще![2]

  — Соловей

Примітки

[ред.]