Снігова королева
«Cнігова королева» (дан. Snedronningen) — казка данського письменника Ганса Крістіана Андерсена, написана у 1844 році.
Цитати
[ред.]Коли ми дійдемо до кінця цієї історії, ми знатимемо більше, ніж зараз. [1] |
Дзеркало
[ред.]Дзеркало мало незвичайну властивість — все хороше і прекрасне зменшувалося в ньому до неможливого, а все негідне і погане виступало чіткіше і здавалося ще гіршим.[1] |
Людина з такою скалкою в очах бачила все навиворіт або тільки саме погане, бо кожна скалочка мала ту ж силу, як і ціле дзеркало. Деяким людям крихітна скалочка дзеркала потрапляла в серце,— і це було найжахливіше: серце перетворювалося на маленьку крижинку. Одні скалки були такі великі, що їх можна було вставляти у вікна, але крізь ці шибки не варто було дивитись на своїх друзів. Інші скалки ішли на окуляри, і біда була тій людині, яка надівала їх, щоб краще бачити і мати вірну думку про те, що є перед очима.[2] |
Снігова королева
[ред.]Сніжинка раптом почала рости все більше і більше і стала нарешті молодою жінкою, закутаною в найтонший білий серпанок, зітканий з мільйонів зірчастих сніжинок. Жінка була така прекрасна та ніжна, але з криги, з сліпучої, іскристої криги. І все-таки жива!.. Очі блищали, як дві ясні зірки, але не було в них ні спокою, ні тепла.[3] |
Кай
[ред.]Тепер все в ній здавалось йому довершеністю. Він зовсім не боявся її. Він розказав їй, що знає всі чотири дії арифметики, навіть з дробами, знає, скільки в кожній країні квадратних миль і скільки жителів, а вона на все тільки усміхалась. [4] |
Поцілунки Снігової Королеви зробили його нечутливим до холоду, а його ж серце було крижиною. Кай грався плескатими крижинками, складаючи з них різні фігури. Є така гра — складання фігур з дерев'яних дощечок, вона зветься китайською. Кай теж складав різні вишукані фігури, але з крижин, і це називалося "льодова гра розуму". В його очах ці фігури були чудом мистецтва, а складання їх — найважливішою справою— Так йому здавалося тому, що в оці в нього сиділа скалка чарівного дзеркала. Він складав з крижин і цілі слова. Але ніяк не міг скласти слово, яке йому особливо хотілося — слово "Вічність". Снігова Королева сказала йому: |
Герда
[ред.]Це правда, що ти взяла мого маленького товариша? Я подарую тобі мої червоні черевички, якщо ти віддаси мені його назад.[6] |
Ой, як же я забарилася! Уже осінь надворі. Ні, спочивати не можна! — сказала маленька Герда і знову рушила в путь. |
Я не можу дати їй більше сил, ніж у неї є зараз. Хіба ти не бачиш, яка велика її сила? Хіба ти не бачиш, що їй підкоряються і люди, і тварини? Адже вона боса обійшла півсвіту. Не в нас позичати їй сили. Сила — в її серці.[7] — Фінка про Герду |
Кай і Герда
[ред.]Кай і Герда йшли, тримаючись за руки, і по дорозі, де вони проходили, розквітали квіти, зеленіла трава.'[8] |
Троянди цвіли і заглядали з даху у відчинене вікно, там стояли і їхні дитячі стільчики. Кай і Герда сіли кожен на свій і взяли одне одного за руки. Холодну, величну красу володінь Снігової Королеви вони забули, як важкий сон.Так сиділи вони обоє, дорослі, але ще діти, діти серцем, а надворі стояло тепле, радісне літо.[8] — Фінал твору |
Примітки
[ред.]- ↑ а б Снігова королева, 1959, с. 5
- ↑ Снігова королева, 1959, с. 6
- ↑ Снігова королева, 1959, с. 10
- ↑ а б Снігова королева, 1959, с. 14
- ↑ Снігова королева, 1959, с. 44
- ↑ Снігова королева, 1959, с. 16
- ↑ Снігова королева, 1959, с. 40
- ↑ а б Снігова королева, 1959, с. 46
Джерело
[ред.]Андерсен Г.К.. Снігова королева. — Дитяча література УРСР, 1959. — С. 48.