Перейти до вмісту

Сміх (Коцюбинський)

Матеріал з Вікіцитат

«Сміх» — оповідання українського письменника Михайла Коцюбинського, написане в 1906 році.

Цитати[ред.]

  •  

Мало ще топтали людей козацькими кіньми, не доволі пролили крови штики та кулі, — треба було ще нацькувати темний народ на інтеліґенцію.[1]

  •  

Він говорив. Якась гаряча хвиля била йому в лице, влітала з віддихом в груди. Слова вилітали з грудей, як хижі птахи, сміливо й влучно. Промова, здається, удалась йому. Йому вдалось так просто й яскраво змалювати протилежність інтересів тих, хто дає роботу, і тих, що мусять її брати, що навіть самому ця річ стала яснішою. І коли йому плескали, він знав, що то б'є в долоні розбуджена свідомість…[2]

  •  

То стара, дика ненависть до пана, хто б він не був.[3]

  •  

Як, ви не маєте оружжя? То ми вміємо тільки промови говорити, а як прийде що до чого… Нє-е, голубчики, так не можна…[4]

  •  

Той дикий регіт один скакав по хаті і було од нього так болісно й лячно, як од шаленого танцю гострих ножів, блискучих і холодних. Немов дощ блискавок сипав той сміх, щось було убийче і смертельне в його переливах і наводило жах.[5]

  •  

Побачив те, біля чого щодня проходив, як той сліпий. Ті босі ноги, холодні, червоні, брудні й порепані… як у тварини. Дранку на плечах, що не давала тепла. Землистий колір обличчя… синці під очима… То ми все з'їли, разом з обідом… Синій чад в кухні, тверду лаву, на якій спала… поміж помий, бруду і чаду… ледве прикриту… Як у берлозі… Як та тварина… Зламану силу, що йшла на других… Сумне, каламутне життя, вік у ярмі… Вік без просвітку, вік без надії… робота… робота… робота… і все для других, для других, щоб їм було добре… їм, тільки їм… А він хотів ще од неї приязні…[6]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Коцюбинський М. Сміх // Твори (1903–1912 років). — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1955. — Т. II. — С. 168–179.