Слово про закон і благодать

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
СЛОВО О ЗАКОНЕ И БЛАГОДАТИ МИТРОПОЛИТА ИЛАРИОНА.pdf


«Слово про закон і благодать» — визначний твір красномовства Київської Русі, написаний Іларіоном.

Цитати[ред.]

  •  

І поклонімось тому, кому кланяються херувими і серафими, за те, що зглянувся він на людей своїх, і не через посла чи вісника, а сам спас, не привидом прийшовши на землю, а істинно, постраждавши за нас плоттю аж до могили і з собою воскресивши нас.[1]

 

…и поклонимся ему, ему же покланяются херувими и серафими, яко призря призри на люди своа и не соль, ни вЂстникъ, нъ самъ спасе ны, не привидЂніемь пришедъ на землю, но истиньно, пострадавы за ны плотію и до гроба и съ собою въскрЂсив ны.[2]

  •  

І самі своєї погибелі пророками вони були. Прийшов бо Ісус на землю одвідати їх. І не прийняли вони Його. Бо діла їхні темні були. Не возлюбили вони світла, аби не виявилися темні діла їхні.[1]Про юдеїв

 

…и сами своеи погыбели пророци быша. Приде бо на землю, посЂтить ихъ и не пріаша его, понеже дЂла ихъ темна бяаху, не възлюбиша свЂта, да не явятся дЂла ихъ яко темьна суть.[2]

  •  

Уже й ми не ідолослужителями зовемося, а християнами; і не без надії вже живемо, а сподіваючись на життя вічне. І вже не капище сатанинське городимо, а Христові церкви зводимо; вже не заколюємо бісам один одного, а Христос за нас заколюється і приноситься в жертву Богу і Отцю. І вже не жертвенну кров куштуючи, погибаємо, а причащаючись Христовою святою кров'ю, спасаємось. Усі сторони благі Бог наш помилував, і нами не знехтував, і спас нас, і до розуму істинного привів. У пустинній бо й пересохлій землі нашій, висушеній ідольським жаром, зненацька забило джерело євангельське, напуваючи всю землю нашу.[1]

 

И уже не идолослужителе зовемся, нъ христіаніи, не еще безнадежници, нъ уповающе въ жизнь вЂчную. И уже не капище сътонино съграждаемь, нъ Христовы церкви зиждемь. Уже не закалаемь бЂсомъ другъ друга, нъ Христос за ны закалаемь бываеть и дробимъ въ жертву богу и отьцю. И уже не жерьтвеныа крове въкушающе, погыбаемь, нъ Христовы пречистыа крове въкушающе съпасаемся. Вся страны благыи богъ нашь помилова и насъ не презрЂ, въсхотЂ и спасе ны, и въ разумъ истиньныи приведе [109]. ПустЂ бо и прЂсъхлЂ земли нашеи сущи, идольскому зною исушивъши ю, вънезаапу потече источникъ евангельскыи, напаая всю землю нашу.[2]

Примітки[ред.]

  1. а б в Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Ізборник — Переглянуто: 2 червня 2016
  2. а б в Іларіон Київський. Слово про закон і благодать // Ізборник — Переглянуто: 2 червня 2016