Перейти до вмісту

Семисал Роман Володимирович

Матеріал з Вікіцитат
Семисал Роман Володимирович
Стаття у Вікіпедії

Роман Володимирович Семисал (24 серпня 1976, м. Верхньодніпровськ, Дніпропетровська область, УРСР, СРСР) — український актор та режисер театру, актор кіно та дубляжу, поет.

Цитати[ред.]

  •  

«Як на мене, одягу трошки забага­то. Дружина каже, треба оновити гар­дероб. Люблю класичний стиль. Але така у мене робота, що я озвучую, си­джу перед мікрофоном. Футболки, све­три, бо піджаки десь шарудять, шелес­тять, мікрофон усе це ловить… Якихось конкретних уподобань не маю. Єдине — мені не дуже подобаються джинси. Лю­блю одяг вільніший». — про ставлення до одягу в інтерв'ю "Високий Замок" «На проби „Кіборгів“ я приїхав у броніку й касці, які мені купила дружина, споряджаючи на фронт» (21 січня 2021 року)

  •  

«Не міг всидіти вдома. Побачив по те­левізору, що організовуються жіночі ба­тальйони, і це мене остаточно присоро­мило… У третій хвилі призову на фронт брали всіх підряд. Служив гранатомет­ником у 2-му, потім — у 1-му батальйоні 24-ї бригади. У Молодому театрі працю­вав на разових виставах. Якраз поставив «Рядового Шевченка». Батьки і дружина моє рішення піти на фронт переживали важко. Світлана спо­чатку відмовляла. Потім заспокоїлась і сказала: «Якби я була чоловіком, Рома­не, напевно, зробила би так само»». — про участь в АТО в інтерв'ю "Високий Замок" «На проби „Кіборгів“ я приїхав у броніку й касці, які мені купила дружина, споряджаючи на фронт» (21 січня 2021 року)

  •  

«Найперше, що впало у вічі, — алкоголізм. У 2014-му мобілізували всіх підряд. Зі мною в основному служили сільські чоловіки. «Міщуки» переважно відкуповувалися. Медичну комісію більшість проходила формально. Одного юнака призвали в армію з… переламаною ключицею. Звернувся в медичну частину: «Лікуйте!». Фельдшери дивувалися: «Як?! На війну — травмованого?!». Добробати, окрім того, що дали першу збройну відсіч ворогу, займалися, на жаль, ще й мародерством, рекетом. Відбирали авто… Тоді це майже не контролювали ні влада, ні Збройні сили, ні командири. Тушонки, згущонки військовослужбовці ЗСУ часто обмінювали у місцевих на самогон, травку. Бензин, дизпальне продавали. Ті, хто такий «бєспрєдєл» «кришує», мільйонерами стають. Спальні мішки, обмундирування, берці, електричні чайники, термоси чимало солдатів відправляли додому. Якось дивлюсь, салом, яке нам постачали Збройні сили, хлопці ватру розпалюють. «Може, місцевим віддамо?!» — не втримався я. «Краще багаття ним розпалити, — чую у відповідь, — аніж віддати тим, хто ходив на сєпарський референдум». Та я сало забрав і передав людям на базарі в Лисичанську. На війні деякі починають вважати, що вона все спише, а їм усе дозволено, бо вони щодня під кулями, а отже, герої… — про стан ЗСУ в 2014 році та особливості військової служби в інтерв'ю "Високий Замок" «Коли почув про жіночі батальйони, пішов на фронт добровольцем» (14 квітня 2018 року)

  •  

«Видали радянську зброю. З нею можна воювати, якщо про неї дбати і берегти. Пригадую, щойно техніку полагодили, хлопці поїхали в село по самогон і на п’яну голову знову її розбили… Інструменти для ремонту техніки пропивали. Якось волонтери привезли тепловізор, а бійці… забули його надворі. За ніч під дощем прилад помутнів». — про оснащення зброєю в інтерв'ю "Високий Замок" «Коли почув про жіночі батальйони, пішов на фронт добровольцем» (14 квітня 2018 року)

  •  

«Ми працювали на совість. Окрім мене, війну на собі відчув актор Олег Щербина, чимало чоловіків з масовки. «Кіборги» — одна з найкращих україн­ських кінострічок. Ставку зроблено не на спецефекти чи батальні сцени, а на дієві діалоги, зіткнення різних світоглядів, ха­рактерів. Це великий плюс фільму. Коли почалися зйомки, я вже півтора року як повернувся з фронту. Деякі навички вже призабулися. Було тривожно, але був і азарт — знову вдягнути форму, взяти ав­томат у руки, відчути маску бруду на об­личчі, долонях… Ще до зйомок до нас прийшов боєць 93-ї бригади, який був у аеропорту. Кирило Недря став консуль­тантом фільму. Ми його весь час заки­дали запитаннями: чи ставили вони ав­томати на запобіжники, перебуваючи у терміналі. Нас цікавили суто солдатські технічні моменти. Побут також цікавив: де спали, як саме, як відбувалася варта, чергування. Я порівнював те, що він роз­повідав, зі своїм досвідом. Там, де був я, — другорядний плацдарм. Це Луганський напрямок: Кримське, Новотошківське, Бахмутська траса. Там не було таких за­пеклих боїв, як на Донецькому чи Марі­упольському, Мар’їнському чи Світло­дарському напрямках, під Дебальцевим. Мені було цікаво порозпитувати Кирила про все, бо в аеропорту вони були в бето­ні, а ми — у землі. Звичайно, в хлопцях за­кладено таке пацанство: береш автомат в руки, вдягаєш каску, берці, форму… Хоча було й відповідально. Донецький аеропорт — це вже новітня історія. Не можна збрехати, бо все було на слуху». — про роль комбата у філь­мі «Кіборги» — про 242-денну оборону Донецького аеропорту в інтерв'ю "Високий Замок" «На проби „Кіборгів“ я приїхав у броніку й касці, які мені купила дружина, споряджаючи на фронт» (21 січня 2021 року)

Примітки[ред.]