Різдвяна пісня в прозі, або різдвяне оповідання з привидами
«Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами» (англ. A Christmas Carol) — різдвяна повість англійського письменника Чарльза Дікенса.
А що вже безсердечний він був скупяга, отой Скрудж! Хто-хто, а вже він умів давити, вичавлювати соки, витягувати жили, заганяти в могилу, загрібати, хапати, захоплювати, вимагати… Що вмiв, то вмiв, старий гріховодник! Бо то ж був не чоловік, а кремінь. Атож, він був холодний і твердий, мов кремінь, і ще нікому жодного разу в житті не пощастило викресати з його серця бодай іскру жалю та співчуття. Зачаєний, зачинений, сам у собі й сам для себе — чистий тобі молюск![1] |
Найлихіший вітер не пронизував так, аж до кісток, як він; найлютіша хуга не могла бути такою немилосердною, як він; найдошкульніша злива не шмагала, не стьобала так нещадно.[1] |
Бо що для таких, як ти, Рiздво, як не нагода здихатися рахунків, не заплативши грішми? Що — як не нагода упевнитися, що ти ще на рiк постаршав і навіть постарів, але ні на гріш не побагатшав? Що — як не нагода побачити прірву між видатками й прибутками у твоїх рахункових книгах і переконатися, що кожна цифра тих записів за всі дванадцять місяців року, який збіг, неспростовно свідчить про твою нездатнiсть зводити кінці з кінцями?[2] |
На світі є чимало такого, що приносить мені добро, але не обов'язково при цьому ще й вигоду чи багатство.[3] |
Різдво — то ж єдиний час, який я тільки знаю в довгому календарі року, коли всі люди, чоловіки й жінки, мовби за мовчазною згодою, вільно відкривають свої серця, що досі були немовби замкненi на замок, і переймаються співчуттям до знедолених, адже знедолені насправді є нашими супутцями на нашому спільному шляху до могили, а не якоюсь там геть іншою расою зовсім відмінних істот, котрі начебто ходять своїми власними недовідомими стежками.[3] |
Турбота про ближнього — ось що мало стати моїм ділом! Загальне благо — ось до чого я мав прагнути! Доброчинність, милосердя, щедрість і зичливість — ось на що я повинен був спрямувати свої зусилля! А мої ділові оборудки — то лиш мізерна крапля води в безмежному океані заповіданого менi згори дiла![4] |
Скрудж зрозумів, що всі ті лихі привиди страждали від одного спільного лиха: їм так кортіло втрутитися в справи живих людей, зробити їм добро, але ж саме цю здатність вони втратили.[5] |
І хай він робить це за допомогою слова чи погляду, силою чогось настільки незначного, дрібничкового, що це неможливо скласти докупи й полічити, оцінити, все одно добро, яке вiн творить, настільки велике, що воно варте цілого багатства.[6] |
Ні з чим світ не розправляється так жорстоко, як з убогістю, і нічого не береться засуджувати так суворо, як зусилля людини доскочити багатства![7] |
Одне слово, я б хотів, мушу зізнатися, тішитися всіма правами збитошної дитини, лишаючись все-таки досить дорослим мужчиною, аби усвідомлювати цінність таких прав.[8] |
Хвацькі пани, які люблять похизуватися тим, що раз-другий вийшли з якоїсь там скрути чи придибенції, запевняють, бажаючи довести, які вони зухи, начебто здатні піти чи не на все, від гри в орлянку до людиновбивства, а поміж тими двома крайнощами вміщується, як відомо, досить широке поле діяльності.[9] |
Є такі люди на цій вашій грішній землі, — відказав Дух, — які хваляться своєю близькістю до нас, і, спонукувані пихою, недоброзичливістю, ненавистю, заздрощами, фанатизмом і себелюбством, коять погані вчинки, прикриваючись нашим ім'ям. Але насправді ці люди такі чужі нам та всі нашій рідні, наче вони й не народжувалися ніколи на світ.[10] |
Ото ми повертаємося додому, а він і каже мені: добре, мовляв, що люди побачили його в церкві. Адже він калічка, і людям, либонь, приємно буде згадати у день Святого Різдва, Хто змусив кривих жебраків ходити, а сліпих зробив видющими.[11] |
Чи ж тобі вирішувати, хто з людей повинен жити, а хто померти? Цілком може бути, що сам ти в очах Небесного Судді куди менше вартий життя, ніж мільйони таких, як це бідолашне дитя цього вбогого чоловіка. О Боже! Щоб то комашина на травинці виносила вирок своїм голодним братам і сестрам за те, що їх нібито забагато розплодилось і комашиться в поросі![12] |
Що за благословенні люди ці жінки! Ніколи й нічого вони не роблять наполовину і судять про все так рішуче.[13] |
Дух ставав біля постелей хворих людей — і ті збадьорювались; наближався до загублених на чужині — й ті переносилися душею додому; схилявся над тими, що знемагали в життєвій боротьбі, — й вони набиралися більшого терпцю, проймалися більшою надією; приходив до вбогих — і вони здобували багатство у собі.[14] |
Здійснилося рішення, яке він допіру прийняв у своїй душі — повністю змінити спосіб життя.[15] |
Коли б він жив по-людському, то мав би когось, хто б доглянув його в смертну годину, а не здох би отак самотою, лежачи один як палець.[16] |
Але хай він навіть нічого й не зробить для нас, яка радість — почути таку приязну, щиру мову![17] |
Відомо: яким шляхом піде людина, до такого кінця зрештою і прийде. Але якщо посеред шляху зійти на інші стежки, тоді інший буде й кінець.[18] |
Я спокутую моє нечестиве Минуле праведним Теперішнім і Майбутнім![19] |
Я легкий, мов пір'їнка, щасливий, мов янгол і веселий, як школяр! А голова паморочиться, як у п'яниці. Зичу веселого Різдва всім і кожному! Щасливого Нового року цілому світові![20] |
Примітки
[ред.]- ↑ а б Різдвяна пісня, 2021, с. 9
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 12
- ↑ а б Різдвяна пісня, 2021, с. 13
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 33
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 36
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 57
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 58
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 61
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 66
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 75
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 79
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 83
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 89
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 96
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 105
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 108
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 117
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 120
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 122
- ↑ Різдвяна пісня, 2021, с. 124
Джерела
[ред.]Дікенс Чарльз. Різдвяна пісня у прозі. Святкова повіть із Духами; Пер. з англійської: О. Мокровольский. — Київ: Рідна мова, 2021. — 136 с. — (Класна класика). — ISBN 978-966-917-559-5