Руслан і Людмила

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія
Фронтиспіс першого російського видання 1820 року

Руслан і Людмила — поема російського поета Олександра Пушкіна.

Цитати[ред.]

  •  

Чув я істину бувало:
Хоч чоло широке, та мозку мало! [1]

 

Слыхал я истину бывало:
Хоть лоб широк, да мозгу мало!

  •  

Я щодня, повставши зі сну,
Дякую сердечно Богу
За те, що в наші часи
Чарівників не так вже й багато. [2]

 

Я каждый день, восстав от сна,
Благодарю сердечно Бога
За то, что в наши времена
Волшебников не так уж много.

  •  

Збулися давні мрії,
Збулися палкі бажання! [2]

 

Сбылись давнишние мечты,
Сбылися пылкие желанья!

  •  

І нарешті я щасливий буду,
Спокійно світ покину цей -
І в подяці моїй
Твій ляпас забуду. [2]

 

И наконец я счастлив буду,
Спокойно мир оставлю сей -
И в благодарности моей
Твою пощёчину забуду.

  •  

Хоч сумно жити, мої друзі,
Однак жити ще можливо.[3]

 

Хоть грустно жить, друзья мои,
Однако жить еще возможно.

  •  

Блідніла ранкова тінь,
Хвиля сріблилась у потоці,
Сумнівний народжувався день
На затуманеному сході.[3]

 

Бледнела утренняя тень,
Волна сребрилася в потоке,
Сомнительный рождался день
На отуманенном востоке.

  •  

Там руський дух… там Руссю пахне![3]

 

Там русский дух… там Русью пахнет!

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]