Перейти до вмісту

Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських

Матеріал з Вікіцитат

"Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських"- повість-казка української письменниці Марина Павленко. Час створення - 2005 рік. З 2012 року твір включено до програми "Українська література" 7-го класу ЗОШ як основне читання.

Вони знову[ред.]

  •  

От нащо казки з нещасливим закінченням?!
Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки! Хочеться в самісіньке вухо закричати нетямущому принцові: "Це ж вона, Русалонька, тебе врятувала!!!"
Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! [1]

  •  

Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною![2]

  •  

Як вони любили вечори у колишній квартирі! Мама читала казку, на край ліжка зліталися птахи-зорі, а тісна кімнатина здавалася затишним кубельцем…
Тут – інакше. Мабуть, від незвички: переселились тільки місяць тому. Всі меблі стають проти ночі набундюченими, лихими. Ні сіло ні впало поскрипують паркетини. А тиша – наче води у вуха позаливали.[3]

Вилазка до шафи[ред.]

  •  

На уроки встигла. Краще б запізнилася: з математики все одно підхопила сімку! Кого винуватити? Братика? Русалоньку, через яку плакала замість уроки робити?
Не краще й з українською. Завдання виконала швидко, навіть дала списати Кулаківському, а той… Тільки й бовкнув: "Сенк’ю, ти – кльова!" Та всі перерви підкидав хрущів до рюкзака – не Софійці – противній Ірці Завадчук. Що ж, справжній рятівниці і в казці, і в житті зостаються крихти зі столу суперниці!..[4]

  •  

Свого часу й Софійка збирала стартовий капітал. Дуже мріяла про комп’ютер. Батьки ж затялись: "Поки не купимо квартири…" Окрилена сподіваннями, взялася працювати в Сашка художником (підписувала картонки для товару) і реалізатором за сумісництвом. Більше двох днів не витримала. На сонці нашмалилась, ніс облущився, а вторгувала хіба на пачку морозива. Кинула це діло. Їй не вистачає лише комп’ютера. А Сашко – єдиний мужчина в сім’ї. Мама працює прибиральницею, та й то часто хворіє, а в сім’ї ще трійня малих сестричок.[5]

Розмова під акацією[ред.]

  •  

Тьху на всяких кралечок з розмальовками на плечах! Справжні принци мусять колись-таки надати перевагу тим, хто штурмує храми науки! На жаль, справжній принц уваги не звернув. Бо Софійку не викликали. Ні з ненависної математики, ні з улюбленої літератури…
Уже коли рушала додому, розминулася з Вадимом у коридорі. І він подивився! Вперше за весь день! Погляд, від якого хотілося вирости, вирівняти плечі, розправити… розправити комірець. Але що це? Коралі?! Вчора забула зняти! Ось чому всі її розглядають…[6]

  •  

А він уже сидів на пеньку, під кущем квітучої жовтої акації. Сидів і… димів цигаркою! Ні, Софійка, звичайно, все розуміла. Деякі в їхньому віці не лише почали, а вже й зав’язали з курінням. Як-от Сашко. Але хлопець Софійчиної мрії не мусив би палити. Як не палять ні тато, ні Сніжанин жених.
– Засуджуєш? – спитав ніби покривджений.
– Кожен живе, як хоче, – ледве стягнулась на відповідь.[7]

  •  

– Гм… Предок лиш бабки висилає, а сам чортзна-де. Мати сто років не з’являється. Кентуюсь біля старої – до живих печінок дістала. Усе ниє, все дорікає! Що нав’язався на її голову! А мені по барабану: хай би валила на всі чотири боки, була б квартира – сам проживу. В мене, як хочеш знати, рід проклятий. Гроші ведуться, щастя – ні грама!
– Як це – проклятий? Звідки ти взяв?
– Елементарно! До сьомого коліна! Стара не признається, за що. Мовляв, зібрались якісь ханурики і прокляли. Відтоді той спився, той убився. [8]

Прогулянка з Ростиком[ред.]

  •  

– А поки… Скажи, що таке проклятий?
– Це ж ясно! Щось важке, набридливе! Он мама завше нарікає на свою прокляту роботу.
– Ет, не туди наголос! Одна річ проклятий, зовсім інша – проклятий!
– Ну, це ваші гімназійні штучки! Вчать усяких там наголосів!..
– Так-так, розумію: у вашій школі наголосів не буває. Надто ж якщо до тої школи не ходити! – роздратувалася дівчинка [9]

Оглядини[ред.]

  •  

– Валентин! – Чемно потис руку татові, мамі вручив розкішні героери, Софійці – набір шоколадок. Не забув і Ростика: поклав йому до колисочки десяти доларовий папірець.
Було урочисто й трохи ніяково. Софійка аж тепер завважила, що мама із замороченої кухарки перетворилася… на телезірку. А щебече! Ніби не вона щойно гасала з рушником за мухою!
Софійка й собі підправляла зачіску і пильнувала, щоб нічого не випало з тарілки. А ще – не зводила очей із гостя. Таке знайоме обличчя! Не інакше, як бачила в якомусь фільмі. Тітонька Сніжана таки вміє вибирати чоловіків! Сама ввічливість, скромність і привітність! Як мовить Ірка Завадчук, пальчики оближеш![10]

Хлопчик зі світлини[ред.]

  •  

Софійка уклалась до ліжка й думала. Ти диви, як у комп’ютері! Відкриваєш спершу диск, тоді папку, тоді обраний документ. Тут же спочатку шафу, далі кладеш на коліна світлину… Потім Софійчині думки розхитало, закрутило поміж зірками і понесло-понесло-понесло до манливих незвіданих світів…[11]

На хаті[ред.]

  •  

Трохи почекала, поки відтерпнуть ноги й розвидниться в голові. Цей Вадим! У нього таке розмаїте життя!.. Щось перепродує, щось організовує… Це вам не казочки про хмарки та русалок!.. Втім, і в неї самої наразі клопотів не бракує. Найголовніша турбота – коралі…[12]

  •  

Ще відтоді, як побачила Вадимову адресу на останній сторінці класного журналу, добре її запам’ятала. Аж ось і вона, вулиця Малофонтанна, заповітний третій номер. Великі залізні ворота нагадують палацову браму. За ними гримить ланцюг, у дворі пес. Повагавшись, натиснула кнопку дзвінка над хвірткою.[13]

  •  

– Де тобі втямити! В тебе, либонь, таких бісових предків не було, як у Кулаківських! На ось, дивись! – Стара швидко занишпорила в шкатулці па полиці. – О! Осьо воно, це нещастя!
Майже пожбурила Софійці прим’яту стару-престару світлину, з якої дивився… Власне, не дивився – очі на світлині виколото чиєюсь вправною шпилькою – ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі.
– З нього все почалось! Якби тоді…[14]

Підслухана розмова[ред.]

  •  

Софійка вміла міркувати. Еге ж, нині все змінилось не на Ірчину користь. По-перше, і Вадимова поява у їхньому дворі, і його вчорашня ніяковість – усе свідчило про його небайдужість до неї, Софійки. По-друге, те, що він ось кидає по Ірчиних ногах соснові шишки (пацани наввипередки починають і собі кидати), даруйте, аж ніяк не межа Софійчиних мрій. Її мрія – аби під ноги кидали букети… лілей, білих садових лілей, яких найбільше любила з дитинства!.. А шишки… Хай ними Ірка тішиться![15]

Чоловік із виколотими очима[ред.]

  •  

Бр-р-р! Знову це фото! Здається, кілька разів одкидала його подалі, а воно знову на світ вилазить. Такий зловісний цей чоловік без очей! А фотографію треба повернути. Просто підкласти в сумку Вадимові.
Чи таки зважитись? Цікаво, які все ж у нього очі? Ет, будь що буде! Ризикну![16]

День відчинених дверей[ред.]

  •  

Яка там школа! Лежала, обмотана шаликом і напоєна Сніжаниними чаями та мікстурами. Боліло горло, розколювалась голова, але серце співало: мама не сердилася, з усіх сил догоджала хворій. Навіть Ростик перестав бути таким великим паном, як стало, відколи він з’явився на світ.[17]

  •  

– Мамо, мені снилося… Тато покинув маленького хлопчика й одружується з іншою!.. А синові не хоче дати грошей на цирк! Мовляв, у нього немає. Уявляєш, і він тепер не піде в цирк!!![18]

День відчинених дверей[ред.]

  •  

– Недобре починаєш! – накрив той Сашка мокрим рядном. – Уже й стукачів за собою тягаєш! Стоп, – це вже до дівчинки. – Ти начебто Вадова подружка? Тоді все окейно: свої люди! Може, щось маєш на продаж? Я у Вада на днях негаліме намисто купив, ще й задешево! Вішає локшину, ніби знайшов! Ось, дивіться і вчіться! Гнила вишня – найцінніший колір!
І виклав… Софійчині коралі!!!
Від несподіванки мало не крикнула: “Мої!” Хоч тоді, мабуть, її просто виставили б на вулицю. Оце так! Отже, Сашко не винен? Вад? Кулаківський? От тобі й Вадим – дим!..[19]

Бабусині історії[ред.]

  •  

Повели на ярмарок та на пшеницю обміняли. У них-бо тоді вдома три цінні речі зостались: корівка, шафа і… коралі. Шафи ніхто й рушити не міг: сили не ті. За коралями бабуня кістьми лягли б. Мовляв, дочка в нас росте: дасть Бог, доживемо, в чому заміж ітиме?! То дідуньо мучились-мучились… До першої трави, кажуть, ще недалеко… І заради бабуниних улюблених коралів корівкою пожертвували!..[20]

Замість весілля[ред.]

  •  

Що, не встигли весілля відгуляти, а вже шукаєш? З тобою, бачиш, до самого рагсу дійшов!
Квартирою причарувала? Чи зарплатою? Може, не знала, що дитину має?
Сніжана спромоглася тільки заперечливо похитати головою…[21]

  •  

– Нема лиха без добра. Це Боже провидіння, що вони загубилися, – сказала Сніжана, як поверталися додому.
– Тепер коралі зберігатимуться тільки у вас! – із полегкістю мовила Софійка.
– О ні, досить! Більше заміж не ходитиму! Це вже тобі… Візьми їх, Софійко! І не губи![22]

Порада[ред.]

  •  

– Людям не дано міняти обставини, – казав, наче до себе і наче відповідав на Софійчине запитання. – Хоча іноді… Варто спробувати. Надто ж – коли хочеться змінити на краще… Тут, дитино, тобі нічого робити. Кулаківського його жертви вже прокляли…[23]

  •  

– Перебирайся потрохи вперед, від покоління до покоління. Десь зустрінеш ту мить, коли можна спинити інший злочин, коли здатна будеш відвернути невідворотне.[24]

Канікули почалися[ред.]

  •  

– Хіба можна будувати щастя на брехні? Він вважає, що правда є різна. Мовляв, деяку ліпше приховати, аби не засмучувати ближнього! Чесно хоче почати життя з чистого аркуша, не засмічуючи його всілякими попередніми помилками з усякими дружинами та дітьми.[25]

Ревізія в шухляді[ред.]

  •  

Може, вона й порятує нащадків, але предкам дуже хотілося бодай солі на хвіст насипати![26]

Печальний фінал майже казки[ред.]

  •  

Софійка й гадки не мала, що робити із цим віщуванням. А ще не розуміла, як опинилася в Кулаківського фотографія Міщенкового сина, навіщо їй проникати ще й у Міщенкове минуле? Як складеться доля в нерозумного Михайла? І хто тепер забере у фотографа його карточку?
А ще… ще шкодувала, що кохання виявилося порохнявим, а майже казка – мало не трагедією. І дуже знайомою видалась їй ота Михайлова формула щастя: брехати задля високої мети…[27]

Пристрасті у Половинчику[ред.]

  •  

Як гадаєш, може, варто заговорити першій? – Сніжана тяжко зітхнула.
– А щКулаківського прибито о, навіть світова казка знає подібні випадки! М-м-м… – Софійка замислилась. – Он Русалонька власними силами добиралася до палацу коханого. Англійська Кейт-Лузаночка… Зрештою, царівна-жаба теж сама нав’язалась Іванкові…[28]

Така довга ніч[ред.]

  •  

Дорогою зробила чималенький гак і порівнялась із будинком на Малофонтанній, три. За цією брамою весь цей час жило її кохання. Он, до речі, він іде: як завжди, проти ночі – з дому… Як завжди красивий, стрімкий, струшуючи набік свого ледь рудуватого чуба… Таким він і пройшов через усе її життя. Хай буде щасливим! Хай… хай завжди пам’ятає про ту, яка… Шкода, що не встигла звільнити його від прокляття!..[29]

  •  

У кімнатах, як завжди, чисто. Усе перевірили – нікого. Почали обирати місце засідки. Повагавшись, уподобали куток за розкладним диваном: і просторо, і захищено, і до кватирки близько. Якби ще стати невидимими! Шкода, що намисто помагає тільки в минулому. Ще до Половинчика зоставила його вдома – хоч комусь колись знадобиться!
Вмостилися на відстані одне від одного: якщо їх колись тут знайдуть неживими, щоб не подумали, ніби в них любов! Між собою поклали мотузок та сокиру.
Виявляється, чекати ой як нелегко.[30]

Що ж далі?[ред.]

  •  

- Звичайно, як у казці: хату заметеш – сядеш посидиш, посуд помиєш – сядеш посидиш, хліба купиш – сядеш посидиш, з Ростиком погуляєш – сядеш посидиш. Відпочивати, то відпочивати! Канікули ж!
– Останнім часом у тобі наче поселився якийсь буркотунчик! – сумно похитала головою мама. – Що ж, і справді. Яке маю право когось просити? Моя дитина – мені й гуляти! А ти, донечко, полеж, подивися телевізор: таки ж канікули![31]

Пророкування старця[ред.]

  •  

Софійка гнівалася на себе. Вона бачила, як поступово діє прокляття, але нічого не зробила, щоб перешкодити йому! Найстаршого Кулаківського прибито мішком із власним скарбом у власному ж домі. Ще напередодні його молодшого самовпевнено-легковажного сина застрелила власна зброя. А ще до цього, казали, померла їхня матінка. Франя теж карається. Що може бути гірше від щоденної неприязні коханого чоловіка? Від безсилих заздрощів до Клави? Корній завше пам’ятатиме колишнє кохання, завше почуватиметься, як дурманом обпоєний! А те, що Лизаветі ворожка напророчила!..[32]

  •  

– Як народиться в тебе Корнієва дочка, ти одужаєш! І ще пам’ятай: захочеш собі нову долю знайти – вбери ці коралі і не скидай. Коли щастя прагнеш дітям-онукам своїм – убирати не здумай, заховай далеко й подаруй своїй доньці аж на весілля!
Ось чому прапрабабуня намиста ніколи не вдягала. Тому ні щастя не мала, ні віку довгого! Заради нас пожертвувала![33]

День, з якого не втекти[ред.]

  •  

Удома вскочила у рідне ліжко й накрилася з головою. Прокляття? Так, але не Кулаківських. Прокляття інше, від якого страждають усі.
Втім, думати про це – не на її розум. Їй досить таємниці роду Кулаківських, інших – не хоче і не подужає!..
Вискочила з-під ковдри, закрокувала кімнатою. Чому їй має боліти горе, яке впало на голови людей багато років тому? Чому досі пече в горлі пилюка, яку здійняли на шляху перелякана Олена, її діти, люди, які похмуро снували мимо?..[34]

  •  

Календарик! Відривний календарик! Двадцять друге червня! Сьогодні – двадцять друге червня. Цього дня багато-багато років тому почалася війна! Софійка побувала в тому страшному дні! Вона в ньому й досі! Як утекти? Де сховатися? Що таке життя? Куди дівається минуле? Куди діваємось ми?
Софійка вперше відкрила давно усім відому істину: вона нічого не знає і не розуміє в цьому житті.[35]

У Катерини[ред.]

  •  

То ось про якого сивого чоловіка, що вийшов з будинку міліції і вхопився за голову, читала тоді в газеті!.. “Сорок років у підземеллі”!.. “Судити його вже не стали”… Сам себе покарав! Довів існування родового прокляття!
Чим Софійка могла зарадити? Чи сходилося тут небо з землею? Ні! Зрештою, чи не наснився їй той старець? Чи не даремно шукає, сподівається врятувати?[36]

Додому[ред.]

  •  

Сліпуче сяйво блискавки впало на суху шовковицю за вікном, шугонуло об віконну раму й пронизало всю кімнату!..
Софійка пам’ятає лишень суцільну пітьму і їдучий дим. Аж згодом: побачила пасма вогню, потім – Катерину й Семена, які нерухомо лежали на підлозі, а трохи віддалік – непорушних свекра й свекруху.[37]

Нічні чудасії[ред.]

  •  

Сон миттю пропав. Щаслива, Софійка забула всі образи. Прокляття знялось, і Вадим, як і належиться, повернеться до неї!
Вона стояла і думала, що вдягти. Гардероб чималий, шкода, що примітивний. Жовта футболка відпадає: її Вадим уже бачив. Зостається фіолетова. Тільки от на волосся?..[38]

Ще одна таємниця шафи[ред.]

  •  

У фойє багато дзеркал і вітражів. Знову враження, мовби на морському дні! Кинула оком в одне люстро. Звідти на Софійку ледь подивовано глянула… красуня. Така, якою мріяла стати: темне густе волосся, коралові уста й чиста ніжна шкіра… Ця дівчина могла б позмагатись із самою тітонькою Сніжаною! Навіть коли одягає тонкі окуляри: за улюбленим комп’ютером дещо попсувала зір.
У головній залі на Софійку хлюпнула хвилююча легка мелодія. Вразили гігантські вітрини-акваріуми, колони ліан-водоростей і мармурові морські жителі поміж ними.
– Софіє? Ти? – З-за ближнього столика, схожого на тонку закручену мушлю, підводиться якийсь незнайомець. – Ну? Впізнаєш? – красивим жестом поправив рудуватого чуба.
– Вадим??? – Хто б подумав, що колись його не впізнає?![39]

  •  

– Я чекав на тебе!.. – У Сашкових руках – розкішні й тендітні… лілеї! Такі, що завжди любила, – сліпучо-білі!
– Я чекав на тебе! Ще від того вечора, пам’ятаєш? Коли марно простояв під твоїм будинком від п’ятої до десятої вечора! Відтоді чекав… І ще раніше…[40]

  •  

О серце, серце! Ти ж запевняло, що не купуєшся на принців! Чому ж так гучно закалатало?
– Я знав, що колись ти повернешся! – продовжував Сашко, не помічаючи, що всі присутні, серед них і Вадим, пороззявляли роти. – І знав, що тільки такий ресторан тебе зможе зацікавити![41]

  •  

– Що це було? Майбутнє? – питала не знати кого. – Що сталося потім?! Шафо, покажи, що потім? Як… як ти це зробила? – безпомічно трясла дверцятами.
Але шафа мовчала. Тільки прокотилося якесь дивне рипіння-зітхання, щось на зразок “Потер-р-рпиш!..”.[42]

Примітки[ред.]

  1. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 5.
  2. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 7.
  3. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 8.
  4. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 11.
  5. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 13-14.
  6. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 19.
  7. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 19.
  8. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 21.
  9. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 21.
  10. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 28.
  11. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 33.
  12. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 35.
  13. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 36.
  14. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 37-38.
  15. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 40.
  16. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 44.
  17. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 46.
  18. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 47.
  19. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 49.
  20. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 58.
  21. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 60-61.
  22. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 63.
  23. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 68.
  24. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 69.
  25. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 75.
  26. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 84.
  27. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 87.
  28. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 125.
  29. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 127.
  30. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 129.
  31. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 137-138.
  32. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 142.
  33. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 143.
  34. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 162.
  35. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 162.
  36. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 170.
  37. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 185.
  38. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 202.
  39. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 211.
  40. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 214.
  41. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 214.
  42. Марина Павленко. Русалонька із 7–В, або Прокляття роду Кулаківських. — "Теза", 2018. — С. 216.