Руданський Степан Васильович

Руданський Степан Васильович

Стаття у Вікіпедії

Роботи у Вікіджерелах

Медіафайли у Вікісховищі

Степа́н Васи́льович Руда́нський (*25 грудня 1833 (6 січня 1834), село Хомутинці, нині Калинівського району Вінницької області — †21 квітня (3 травня) 1873, Ялта) — український поет, перекладач, лікар.

Цитати

• Лисий я, волосся спало,
  Решта білая як сніг,
  Недалеко моя яма,
  Та я в яму ще не ліг;
  Що збіліло — замалюю,
  Ще й нового накуплю:
  Полюби мене, дівчино,
  То-то я тебе люблю.

(«Полюби мене»)

• Не кидай мене,
  Моя чарочко!
  Не жени мене
  Ти, шинкарочко!

(«Не кидай мене…»)

• Повій, вітре, на Вкраїну,
  Де покинув я дівчину,
  Де покинув чорні очі…
  Повій, вітре, з полуночі!

(«Повій, вітре, на Вкраїну»)

• Спи, дитя моє, ти життя моє!
  Тільки щастя і долі!
  Будеш цілий вік, як той чорний віл,
  У ярмі і неволі!

(«Над колискою»)

• Та гей, бики! Чого ж ви стали?
  Чи поле страшно заросло?
  Чи лемеша іржа поїла?
  Чи затупилось чересло?

(«Гей, бики!»)

• Та свиня таки свинею!
  Правду кажуть люде:
  Святи її, хрести її —
  Все свинею буде.

(«Свиня свинею»)

• Ти не моя, дівчино молодая!
  І не мені краса твоя;
  Віщує думонька смутная,
  Що ти, дівчино, не моя!

(«Ти не моя…»)

• Нехай гнеться лоза,
  А ти, дубе, кріпись,
  Ти рости та рости,
  Не хились, не кривись…

(«Нехай гнеться лоза…»)

• Чи у небі, чи у пеклі
  Скажуть вікувати;
  Треба всюди, добрі люди,
  Приятелів мати.

(«Баба в церкві»)

• Що конина, то конина!
  А щоб язик мала,
  То вона б вам, добрі люди,
  Всю правду сказала!

(«Циган з конем»)

• Що, не віриш?— Мені якось один не повірив,—
  так я йому через те пику перемірив.

(«500 верст»)

Див. також

• Запорожці у короля