Принципи економічної науки

Принципи політичної економії (нім. Grundsätze der Volkswirtschaftslehre; 1871) - книга австрійського економіста Карла Менгера, з якої почалася Австрійська школа економіки і отримала розвиток неокласична економічна теорія. Це був один із перших сучасних трактатів, який містив розвиток теорії граничної корисності.

Передмова. КАРЛ МЕНГЕР

Написана Фрідріхом Гаєком.

• У першій частині його книжки, присвяченій теорії суб’єктивної цінності, що добре узгоджується з пізнішим викладом Візера, Бема-Баверка та інших, насправді є лише один основний момент, у якому теорія Менгера залишає серйозну прогалину. Теорію цінності навряд чи можна назвати повною і вона, звісно, ніколи не буде цілком переконлиовою, якщо не чітко пояснена роль, яку відіграють витрати виробництва (cost of production) у визначенні відносної цінності різних товарів. На початку свого викладу Менгер вказує, що бачить проблему, і обіцяє пізнішу відповідь. Але ця обіцянка так ніколи і не була виконана. Візерові залишалося розробити те, що пізніше стало відомим як принцип ціни вибору (opportunity cost) або «закон Візера», тобто принцип, згідно з яким цінність благ вищого порядку завжди і без винятків зумовлена цінністю благ нижчого порядку, для виробництва яких вони призначені. «Закон Візера», отже, показує взаємозв’язок між граничною корисністю і витратами виробництва. (С. 16)
  

Частина перша. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО БЛАГО

§ 1. Про сутність блага

Для того щоб предмет став благом, або, іншими словами, для того щоб він набув характеру блага (Guterqualitat), необхідно щоб відбувся збіг наступних чотирьох умов: 1) людської потреби; 2) властивостей предмета, що роблять його придатним бути поставленим в причинний зв'язок з задоволенням цієї потреби; 3) пізнання людиною цього причинного зв'язку; 4) можливості розпоряджатися предметом таким чином, щоб дійсно вживати його для задоволення цієї потреби. Предмет тільки тоді стає благом, коли збігаються ці чотири умови, але якщо відсутня хоча б одна з них, то предмет ніколи не може стати благом.

§ 3. Закони, що керують характером блага

Якщо встановлено, що наявність людських потреб, які підлягають задоволенню, є щоразу умовою блага як такого, то водночас ясним є те положення, що блага відразу перестають бути благами, як тільки зникають усі потреби, задоволенню яких вони до цих пір слугували, незалежно від того, чи можуть вони бути поставлені у безпосереднє або більш-менш опосередковане причинне співвідношення із задоволенням цих потреб. Ясним є саме те, що із зникненням відповідних потреб зникає уся основа того відношення, яке, як ми бачили, є джерелом сутності благ.