Пригара Марія Аркадіївна

Марія Аркадіївна Пригара (20 лютого 1908, Москва — 8 вересня 1983 Київ) — українська поетеса, письменниця, перекладачка. Лауреатка Премії імені Лесі Українки (1979).

Цитати

Даруй мені, доле, надію єдину, Мов промінь незгасний, омитий грозою, Що теж я на стежці лишила іскрину, Що теж я у світі була не чужою.

Мине отак з півсотні літ, І, може, з високості, З чужих планет, в наш рідний світ Злетять незнані гості. Вони свій срібний корабель Спрямують з небокраю Не на піски серед пустель, А в поле біля гаю. — вірш «Перша зустріч»

Не буду я слухать Цю пісню весняну! Хай линуть краплини, Я навіть не гляну. Не стану зважати На їхню говірку,— Я дав собі слово Одержать п’ятірку! — вірш «Хлопчик і вітер »

Тільки що то? Вір не вір, Знає тайну цілий двір. Як це сталось? Чисте диво! Отака я нещаслива! — вірш «Тайна»

Рано-вранці за дрібнички Посварились дві сестрички. Не чіпай моєї книжки! Не бери ведмедя Мишки! Віддай мій олівець, Що поламаний кінець! І шматок отої стрічки, І лялькові черевички. В мій куточок не ходи! Ми у сварці назавжди! — вірш «Сварка»

Цитати про Марію Пригару

	Справді-бо, перетворити народні думи в оповідання з такою майстерністю, природністю, тактом міг тільки справжній поет — про історичні оповідання М. Пригари
	— Тамара Коломієць, українська поетеса, перекладачка

	Наче всім своїм життям Марія готувалася до цього — про історичні оповідання М. Пригари
	— Оксана Іваненко, українська дитяча письменниця, перекладачка

Виховав її українкою вітчим. Мати її, лікарка, уже з народженою Марією, повдовіла і вдруге вийшла заміж за свідомого українця, що мав у хаті українські книжки. Навчив і свою нерідну дочку любити українську літературу і заохочував писати вірші. — «Докія Гуменна Дар Евдотеї. Книга 2: Жар і крига »