Перейти до вмісту

Полліанна

Матеріал з Вікіцитат
Вікіпедія
Вікіпедія

«Поліанна» або «Полліанна» (англ. Pollyanna) — найвідоміший роман американської письменниці Елеонор Портер, виданий у 1913 році.

Цитати[ред.]

Гра в радість[ред.]

  •  

Гра полягала в тому, щоб знаходити привід для радощів у всьому без винятку, — захоплено розповідала Полліанна. — І почали ми з милиць.[1]

  •  

Вона не дивна,а чудова!-з ентузіазмом наполягала дівчинка.- І з того часу ми постійно в неї грали.І що тобі важче, то більш радіти треба -ось так.Щоправда, іноді буває зовсім важко, особливо коли твій тато іде на небо, а в тебе не лишається нікого,окрім Жіночої допомоги.[1]

  •  

Знаєш, коли шукаєш привід для радощів, забуваєш про неприємне.[2]

  •  

У всьому можна знайти щось хороше, привід для радості, варто лише пошукати![3]

Полліанна[ред.]

  •  

Жити — це робити те, що хочеться. Наприклад, гратися на вулиці, читати (краще про себе), лазити на пагорби, розмовляти з Томом і Ненсі, дізнаватися про людей, будинки і все-все, що побачиш на цих чудових вулицях — ось що я називаю життям, тітонько. Просто дихати не означає жити.
[4]

  •  

Хіба не можна жити так, щоб радіти своєму обов'язку?[5]

  •  

Що ж, у виконанні обов'язку, здається, немає нічого, чому можна було б радіти, — замислено підсумувала вона. — Хоча ні! Радіти можна — коли виконаєш свій обов'язок! — І дівчинка радісно засміялася. [6]

  •  

Я щаслива, коли просто гуляю вулицями, милуючись будинками і спостерігаючи за перехожими. Я просто обожнюю людей![7]

Місіс Сноу[ред.]

  •  

Місіс Сноу вважає: все, що відбувається в її присутності, не мало би відбуватися взагалі, або мало б відбуватися не так. Її навіть дні тижня не влаштовують! У понеділок вона скаржиться, що неділя швидко минула, а якщо принести їй холодцю, то неодмінно зауважить, що краще б це було курча.[8]

  •  

Вона жила на світі вже сорок років, і останні п'ятнадцять тільки те й робила, що висловлювала своє незадоволення з того чи іншого приводу. Жінка була настільки цим зайнята, що не мала часу радіти звичайним речам, які її оточували.[9]

Незнайомець[ред.]

  •  

Мені є про що думати, окрім погоди. Мені байдуже, світить сонце чи ні.[10]

  •  

Він ніколи ні з ким не розмовляє — і вже не перший рік! Хіба що коли йдеться про бізнес. Його звати Джон Пендлтон, і живе він сам-один у величезному будинку на Пендлтонському пагорбі. [11]Ненсі про Незнайомця

  •  

Коли він повертається, то пише книжки — незвичайні і дуже дивні! Про якісь штукенції, які йому трапляються у тих язичницьких краях. І чого б не витрачати гроші тут? Навіть на собі економить, це ж треба таке![11]Ненсі про Незнайомця

  •  

Все життя я прожив скупим, суворим і дратівливим стариганем, хоча зараз мені ще й шістдесяти немає. А тоді одного дня, як одна із отих кришталевих підвісок, що ти їх так любиш, у моє життя, пританцьовуючи, увійшла маленька дівчинка. І моє життя заграло різними барвами — пурпуровими, золотими, яскраво-червоними… Усі ці барви були від тебе, моя мила. Коли я дізнався, хто ти, мені здалося, що нам краще взагалі не бачитися. Я не хотів, щоб ти нагадувала мені про моє нещасливе кохання. Але тепер ти сама бачиш, як усе вийшло. Ти потрібна мені. Я хочу, щоб ти завжди була поряд.[12]

Міс Поллі[ред.]

  •  

Міс Поллі взагалі не знає, як можна чомусь радіти. Вона тільки виконує свій обов'язок[13]Містер Пендлтон про міс Поллі

Журнал преподобного Форда[ред.]

  •  

Усе ,що потрібно людям, — це заохочення. Дух кожної людини потрібно зміцнювати, а не робити слабким… Замість того щоб постійно наголошувати на чиїхось вадах, краще звернути увагу на гарні риси цієї людини. Це допоможе їй позбутися поганих звичок. Покажіть людині все найкраще, те справжнє, що приховане в душі, і переконайте, що їй під силу впоратися із будь-чим. Вплив прекрасного і милосердного на інших не має меж, така людина здатна повести за собою все місто… [14]Пастор перед проповіддю

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Елеонор Портер. Полліанна; Пер. : Віра Наливана. — КМ-БУКС, 2011. — 304 с.