П'ятнадцятирічний капітан
| П'ятнадцятирічний капітан | |
| |
 Стаття у Вікіпедії
| |
 Медіафайли у Вікісховищі
|
П'ятнадцятирічний капітан — написав Жуль Верн. Цей роман став сімнадцятим із серії "Незвичайні морські подорожі"[1]
Цитати[ред.]
Розділ 3. Судно, що потрапило в катастрофу (Переклад Лесі Борсук)
Окрик Діка Сенда переполошив увесь екіпаж. Вільні від вахти матроси кинулися на палубу. Капітан Ґуль вийшов зі своєї каюти. Місіс Уелдон, Нан і навіть незворушний кузен Бенедикт, обіпершись об по¬ручні штирборту, прискіпливо розглядали уламок судна, що виднівся на морі. [1] |
Підійдемо ближче — дізнаємось, — відповів капітан Ґуль. — Проте мені здається, що це не пліт, швидше за все, перекинутий на бік корпус корабля... |
Притримуй, Болтоне, притримуй! — крикнув капітан Ґуль. — Не потрібно підходити до судна ближче, ніж на кабельтов . Ми вже точно нічим не можемо нашкодити цьому уламку, та мене зовсім не втішить, якщо він підімне боки «Пілігримові».[1] — Кабельтов — морська міра довжини, яка дорівнює 0,1 морської милі, чи 185,2 м. |
Матроси з пожадливою цікавістю вдивля¬лися в перекинуте на бік судно. Можливо, у його трюмах є цінний вантаж, який удас¬ться перевантажити на «Пілігрим»? |
Так, сподіватимемося, місіс Уелдон, - відповів капітан Ґуль. — Але цілком можливо, що екіпажу після зіткнення довелося рятуватися на власних шлюпках. На жаль, морська практика знає випадки, коли винуватці аварії, не переймаючись долею потерпілої команди, спокій¬но продовжували свій шлях.[1] |
«Пілігрим» був лише за три кабельтові від корабля, що потрапив у катастрофу. Тепер уже не було жодних сумнівів, що команда- поки¬нула його. Раптом Дік Сенд жестом попросив усіх замовкнути.[1] |
Між тим гавкіт щохвилини дужчав. Між двома кораблями було тепер менше трьохсот футів відстані. Раптом над бортом з'явилася го¬лова велетенського пса. Учепившись передніми лапами за фальшборт, тварина розпачливо гавкала.[1] |
Собака чіплявся за фальшборт, зриваючись із нього, падав на палубу й гавкав, не стихаючи; але здавалося, що він гавкав не на шлюпку, що швидко наближалася. Можливо, він кликав пасажирів чи матросів, зачинених як у в'язниці, на потерпілому судні?[1] |
Невже собака знав суднового кока? Припущення абсолютно неправдоподібне. Як би там не було, але мимохіть поглянувши на скажено гавкаючого пса й нічим не виказавши подиву, Негоро лише спохмурнів на мить, повернувся й пішов назад на камбуз.[1] |
На носі «Вальдека» зяяла широка пробоїна — слід смертельного зіткнення. Завдяки тому, що судно дало крен, пробоїна піднялася над водою на п'ять-шість футів, і «Вальдек» не затонув.[1] |
Шлюпка пливла тепер уздовж напівзатонулого борту. Перша ж велика хвиля неминуче мала б пустити «Вальдека» на дно.[1] |
На палубі брига все було начисто зметене. Стирчали лише основи грот-щогли й фок-щогли, переламані у двох футах від п'яртнерса. Мабуть, щогли рухнули при зіткненні й упали за борт, захоплюючи за собою вітрила й оснащення. Проте, скільки бачило око, не можна було виявити жодних уламків. З цього можна було зробити лише один висновок: катастрофа на «Вальдеку» сталася вже багато днів тому.[1] — П'ятнерса - отвір у палубі, крізь який проходить щогла. |
У пошуках зручного місця для причалу шлюпка відійшла на кілька футів від палуби потопаючого корабля. Собака, очевидно, вирішив, що її рятівники не хочуть піднятися на борт. Схопивши Діка Сенда за поділ куртки, він голосно й жалісливо загавкав.[1] |
У наполовину затопленому трюмі не було жодного товару. Баластом бригові слугував пісок; наразі він пересипався на бакборт і своєю вагою утримував судно на боці. Сподівання на цінний вантаж не виправдалися. Тут нічого було рятувати.[1] — бакборт - лівий бік (борт) судна. |
Діку Сенду, який переходив від одного до іншого, здалося, ніби нещасні ще дихають. |
Вонн живі, місіс Уолдон! - сказав Дік Сенд. |
Примітки[ред.]
Джерела[ред.]
- О.М. Ніколенко, Т.М. Конєва, О.В.Орлова. Світова література/Підручник для 6 класу. – К.:Грамота, 2014.- ст.63–69 – ISBN 978-966-349-459-3.
