Омар Хайям

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до: навігація, пошук
Omar Khayyam.JPG

Ома́р Хайя́м (1048 — 1131, повне ім'я: Гіяс ед-Дін Абу-ль-Фатх Омар ібн Ібрахім ель-Хайямі ен-Найсабурі) — перський поет, математик, філософ.

Цитати[ред.]

  • Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
    Ще жодному із нас не підживляв надій:
    Де знайде зігнуту під тягарем людину,
    Іще один тягар він накидає їй.
(Рубаї. 1 // С. 15)
  • Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
    Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
    Того, що суджено, боятися не треба.
    Боюсь неправедно прожити на землі.
(Рубаї. 2 // С. 15)
  • Як жалко, що мені, прихильнику вина,
    Дістався цей калам і келія тісна!
    Ти висох молячись, а я в шинку промок.
    Зате для мокрого й геєна не страшна!
(Рубаї. 3 // С. 15)
  • Коли єство моє ліпив Творець із глини,
    Зарані відав він про всі мої провини.
    Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
    В день суду ввергнути в палаючі глибини?
(Рубаї. 4 // С. 15)
  • Настало свято. Злих думок воно немало зборе.
    Підчаший ллє у піалу вино, ясне й прозоре.
    Намордник посту, молитов оброть це свято зніме
    Із тих ослів, що ждуть його давно... О горе, горе!
(Рубаї. 5 // С. 16)
  • Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;
    Є й під землею бик, що бачить не дається.
    Хто ж оком розуму погляне, той помітить,
    Що посередині табун ослів пасеться.
(Рубаї. 6 // С. 16)

Джерела[ред.]

  • Хайям, Омар. Рубаї / Пер. з таджицької-фарсі, вступна стаття та примітки Василя Мисика. — К.: Дніпро, 1965. — 100 с.
  • Омар Хайям. Поеми