О́льга (давньоскан. Helga, хрещене ім'я— Олена; нар. близько 910— 11 липня 969)— руська княгиня, дружина київського князя Ігоря Рюриковича. Після смерті чоловіка (осінь 944) стала регентом при малолітньому синові Святослав Ігорович, і фактичною правителькою Русі у 944—964 роках.
По смерті моїй не чини наді мною нічого з обрядів та забобонів поганських, але священик мій нехай поховає тіло моє грішне за звичаєм християнським. I могили наді мною не треба насипати, ні тризни чинити. Але пошли золота багато до Царгорода, до святого патріарха, і хай той за душу мою грішну помолиться господу богу і накаже служби божі іншим священикам за мене служити і іншим милостиню дасть.[4]
А був тоді цесарем Костянтин, син Леонтів. І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу, здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: "Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами".[3] — "Повість минулих літ"
Благословенна ти єси в руських князях, бо возлюбила ти світло, а тьму облишиш. Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому покоління нащадків твоїх.[3] — "Повість минулих літ"
— Патріа́рх Поліе́кт
А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос.[3] — "Повість минулих літ"
Ся [Ольга] була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць, уночі. Так ся між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а ся омилась святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос.[3] — "Повість минулих літ"
Мала обличчя гарне і мудріша всіх дівчат варязьких та руських, отже, не було їй рівної, а до того чистоту вельми любила, хоч і закону не знала.[1] — "Житіє Ольги"
— Анонім
Ольга в наших переказах стала типом, взірцем хитрої княгині...[5] — "Ілюстрована історія України"
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
