Не мій дім
| Не мій дім | |
 Стаття у Вікіпедії
|
«Не мій дім» — роман української письменниці Ярослави Литвин, уперше опублікований 2021 року у видавництві «Фабула». Дипломант конкурсу «Коронація слова» (2021) у номінації «Роман».
Цитати з роману
[ред.]Автор
[ред.]Минуле зсихається, вигорає. І те, що було жахливим, стає незручним спогадом. Або й узагалі затирається і вже не ниє. Як не нагадує про себе дірка на місці надзвичайно болючого зуба, що вже затягнулася і заросла[1]. |
…дорожня монотонність виснажує тіло, але насичує душу[2]. |
Люк Піддубний
[ред.]Ми з тобою дивимося на ці речі інакше… Ти бачиш лише естетику — є вона чи немає. Як би це виглядало в кадрі, так? Ти бачиш стару частину міста, її будинки гарні й трухляві. Довгий час вони були комуналками для випадкових, чужих людей. Людей-бандерольок. Бачиш радянські гуртожитки й малосімейки, сталінки й хрущовки, проспекти й мости. Бачиш переможний хід висоток зі скла й бетону в центрі. Ти бачиш це все. І воно тобі подобається або ж не подобається — як уже вийде. А я бачу рани. Рани на тілі міста, які були так-сяк заштопані. І штопаються зараз. І будуть далі. Бо вся наша країна так і живе, штопаючи[3]. — про архітектуру Києва |
Місто має пам'ять, як ми. Архітектура міста — схожа на наш тест ДНК — покаже, яка кров, які наміри в нього вливалися, які народи, культури та релігії жили поряд, схрещуючись, перероджуючись у нове. Хто будував, руйнував, зводив наново, щоб місто стало таким, як ми бачимо його сьогодні[4]. |
Ні, без пам'яті не можна. Пам'ять робить людину людиною. Місто містом, а державу державою[4]. |
Маколей
[ред.]Прагнути досконалості там, де ти стоїш, — ось чому нас вчать дерева…[5] |
Українці — люди місця, їм необхідна своя земля, інакше вони почуваються загубленими…[6] |
Соня
[ред.]…время зараз таке непонятне. Нам тіпа всьо можна, но і не можна одноврємєнно. Єсть жизнь, а її не живеш. Сидиш за накритим столом і нічо не береш. То лі не хочеш, то лі думаєш, шо це не для тебе. Боїшся, шо тобі влетить ложкой по лобі непонятно за шо[7]. |
Главне, я щітаю, — це прожить свою жизнь. Взять со стола усе, шо твоє, їсти скіки влізе і не думать про те, хто там шо скаже…[8] |
Примітки
[ред.]- ↑ Не мій дім, 2021, с. 163
- ↑ Не мій дім, 2021, с. 185
- ↑ Не мій дім, 2021, с. 166-167
- ↑ а б Не мій дім, 2021, с. 169
- ↑ Не мій дім, 2021, с. 177
- ↑ Не мій дім, 2021, с. 181
- ↑ Не мій дім, 2021, с. 231
- ↑ Не мій дім, 2021, с. 232-233
Джерела
[ред.]- Ярослава Литвин. Не мій дім. — Харків: Фабула, 2021. — 352 с. — ISBN 978-617-522-042-9
