Перейти до вмісту

На острові

Матеріал з Вікіцитат

«На острові» — новела українського письменника Михайла Коцюбинського.

Цитати[ред.]

  •  

Йому так скучно, як англійському лорду, що бачив весь світ.[1]

  •  

Ні, я не сам. Моя тінь, як невільник, послалась під ноги й показує шлях. Потому вона раптом забігає назад і, вчепившись за мене, покірно повзе по каміннях між двома німіючими стінами…[2]

  •  

Вітер заганяє дихання назад у груди. Взяв дерева за чуба і гне до землі. Сам стогне, і стогнуть дерева.[3]

  •  

Звідки йде тиша — з мене, чи входить у мене? Не знаю.[4]

  •  

Ах, як добре збирати усмішки і оддавать їх другим!..[4]

  •  

На Punta Tragara сідаю і наче впірнаю у море. Його ніжна блакить наливається в мене крізь очі і сповняє ущерть.[5]

  •  

Там море дере свою синю одежу об гострі скелі на білі клапті і закидає ними ввесь берег. Навіть через повіки бачу той білий клекіт, пронизаний сонцем. Достоту чортова кухня, де вічно кипить і збіга молоко.[5]

  •  

Він будить море. Правда, в його пісні є трохи з Везувія сірки і трохи ослячого крику, але — нічого. Море се любить.[6]

  •  

Ми летимо. Я принаймні маю таке вражіння, може од синяви, що кругом обгорнула: вона над нами й під нами, спереду, ззаду, з боків. Навіть повітря здається блакитним. Чи я не був уже птахом колись?[7]

  •  

Він тут більший хазяїн, ніж на землі. Він певно подумає перше, ніж скаже, від кого родився: од жінки, чи од морської хвилі. Старий оддав морю сина і внука, зате скільки підняв з його глибини! Хто б те злічив!..[7]

  •  

Нас тільки двоє на світі. Що нам до інших? Але звідкись з'являється третій. Як хмарка, що десь узялась і погасила сонце.[8]

  •  

Але вона? Що недавно присягалась мені: навіки!.. Доволі, щоб з'явились якісь худі ноги й англійський костюм… Ось вона — вірність жіноча…[8]

  •  

Бо така таємниця аґави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти.[9]

  •  

Все має пору, для всього приходить свій час.[10]

Примітки[ред.]

Джерела[ред.]

Коцюбинський М. На острові // Твори (1903–1912 років). — Нью-Йорк: Книгоспілка, 1955. — Т. II. — С. 426–442.