Міркування про добровільне рабство

Міркування про добровільне рабство (фр. Discours de la servitude volontaire) — есе Етьєна де ля Боесі (1530—1563). Текст був опублікований таємно в 1577 році.

Переклад українською: Ярема Кравець, 2000, переклад (за виданням: Міркування про добровільне рабство / Боесі, Етьєн де ля // Всесвіт. — 2000.— № 9-10. — С. 115—129).

Міркування про добровільне рабство

• Той, хто над вами отак панує, … [не має нічого] хіба що тільки ту перевагу, яку ви даєте йому, щоб вас нищив. Звідкіля ж у нього стільки очей, щоб шпигувати за вами, якщо ви самі йому не дали їх? Як тo сталося, що він має стільки рук, аби вас лупцювати, якщо не взяв їх від вас самих? А звідки ж ті ноги, якими він топче ваші міста, якщо то не ваші власні ноги? Звідки ж то в нього влада над вами, якщо не від вас самих? Хіба ж він одважився б переслідувати вас, якби не порозумівся в цьому з вами? Що він міг би вдіяти з вами, якби ви самі не переховували того злодія, котрий вас грабує, якби не були спільниками того вбивці, котрий вас убиває, якби не зраджували самих себе? Ви засіваєте для того, щоб він міг нищити ваш урожай; ви умебльовуєте свої домівки, заповнюєте їх речами, віддаючи їх йому на пограбування; ви плекаєте своїх дочок для того, щоб він мав змогу задовольняти свою хіть; ви виховуєте своїх синів для того, щоб він міг якнайшвидше взяти їх на свої війни, повести їх на різанину, щоб він зробив з них звістовників своїх пристрасних бажань та виконавців своєї мсти; ви з великим зусиллям ламаєте характер своїх жінок, аби він міг мило розважатися з ними, поринати у свої брудні та низотні втіхи; ви стаєте слабшими, даючи йому більшу силу та непохитність для того, щоб він міг ще сильніше тримати вас у покорі… С. 117

• Наберіться відваги більше не слугувати, і ось ви вільні! Я не хочу, щоб ви нападали на нього [тирана] чи скидали його, лише не підтримуйте його більше, і ви побачите, як він, наче той великий колос, якого позбавили підпори, від своєї власної ваги падає ниць і розбивається. С. 117

• Обов'язково знаходяться такі, що народилися у кращих умовах, ніж інші, що відчувають тягар рабства і неодмінно хочуть його скинути; такі, що ніколи не погоджуються на рабство і завжди, як Одіссей, котрий, мандруючи морями й суходолами, неодмінно хотів побачити дим своєї домівки, не можуть не згадати про свої природні права, про своїх попередників і про те, якими вони були; це якраз ті люди, які завдяки своєму мисленню та ясному розумові не вдовольняються, як та чернь, лише тим, щоб дивитися собі під ноги, а неодмінно оглядаються назад, зорять уперед, згадуючи події минулих літ, аби уявити те, що їх чекає, і зважити на часи теперішні; це такі люди, які від природи мають добрий глузд, а ще більше витончили його наукою та здобутими знаннями. Це такі люди, які, навіть якби свобода взагалі пропала, зникла з землі, її собі уявляють, відчувають своїм духом; вони втішаються нею, а рабство їм зовсім не миле, хоча вони стільки разів із ним стикаються. С. 121

• … те вайло навіть не здогадувалося, що одержувало лише частину свого власного добра, що навіть те, що йому дісталося, тиран міг дати лише після того, як забрав у них самих. С. 123

Відгуки про твір

Ротбард пояснює у своєму вступі до видання ля Боесі (Etienne de la Boétie, The Politics of Obedience: The Discourse of Voluntary Servitude (New York: Free Life Editions, 1975), p. 17):

• Це була середньовічна традиція виправдовувати тирановбивство несправедливих правителів, які порушують божественний закон, але доктрина ля Боесі, хоча й не була насильницькою, у глибинному сенсі була набагато радикальнішою. Оскільки вбивство тирана є просто ізольованим індивідуальним актом у рамках існуючої політичної системи, масова громадянська непокора, будучи прямим актом з боку великих мас людей, є набагато більш революційною у запуску трансформації самої системи. Вона також є більш витонченою і глибокою у теоретичному плані, оскільки безпосередньо випливає з розуміння ля Боесі того, що влада обов'язково спирається на народну згоду; адже тоді засобом проти влади є просто відкликання цієї згоди.