Молостова Ірина Олександрівна

Молостова Ірина Олександрівна

Стаття у Вікіпедії

Іри́на Олекса́ндрівна Мо́лостова (29 січня 1929, Москва, Російська СФРР, СРСР — 13 лютого 1999, Москва, Росія) — українська режисерка. Заслужена діячка мистецтв УРСР (1964). Народна артистка УРСР (1976).

Цитати

«Ми були так налякані, що вибрали для зустрічі на вокзалі п’ятьох найсильніших акторів... У готелі Дмитро Дмитрович попередив, що приходитиме на репетиції заздалегідь, але на нього не треба звертати уваги. Він з’являвся за півгодини й усі чотири акти не вставав з місця. Сидів і слухав, звіряючи за клавіром, іноді роблячи зауваження. Йому подобалася сцена з привидом: Катерина перебуває в замкненому просторі огорожі з великою кількістю хвірток, і їй здається, що в кутку привид. Хвіртки починають відчинятися — одна, друга, третя й виникає, виростає тінь Бориса Тимофійовича… На прем’єрі Д. Шостаковича хвилювало лише одне: чи зможе він піднятися на сцену, щоб подякувати постановникам і співакам? Дмитро Дмитрович слухав і дивився спектакль з третього ряду. Композитор вдягнув новий світлий костюм, а публіка кожний акт із заключними тактами оркестру стоячи вітала автора. Такої прем’єри в Київській опері ще не було. У готелі Шостаковича чекали його учні, що приїхали на спектакль, друзі. Це було його свято і його торжество. Євдокія Василівна згадує виголошену композитором після прем’єри фразу: «Я схвильований і щасливий... Якби я був співаком, то співав би, як сьогодні співали в Києві; якби я був диригентом, то керував би оркестром, як сьогодні в Києві; якби був режисером, то поставив би оперу, як це зробили в Києві». — про приїзд до Києва Дмитра Шостаковича Згадуючи Шостаковича. Історія про київську версію «Катерини Ізмайлової» (6 жовтня 2006 року)

	«Ірина Олександрівна хоч і народилася в Москві, але майже все її творче життя пов’язане з Києвом. Вона як режисер починала в нашому театрі. Її перша вистава — «Брехня на довгих ногах». У цій роботі вона вперше співпрацювала з Давидом Боровським. Потім їхній творчий тандем з художником дарував глядачам чудові постановки. У Театрі імені Л. Українки Ірина Олександрівна ставила цікаві вистави. Величезний глядацький резонанс викликала її постановка «Весна в Москві», в якій грало ціле сузір’я молодих акторів, які стали згодом корифеями сцени: Олег Борисов, Ганна Ніколаєва, Юрій Мажуга. Потім Молостова довгі роки працювала в Київському театрі опери та балету, створивши багато прекрасних вистав. Але епохальною, безумовно, стала опера «Катерина Ізмайлова», яка стала подією радянської культури. Блискуче диригував Костянтин Симеонов, грандіозні декорації створив Давид Боровський. Вистава увійшла до всіх підручників театральних вузів, досконально вивчається студентами. Ірина Олександрівна може пишатися цілою когортою прекрасних учнів: Хостікоєв, Хоролець, Биструшкін та ін. На кілька років Молостова знову повернулася працювати в Російську драму, була головним режисером. У той період поставила чеховський «Вишневий сад», приголомшуючу сценографію зробив Данило Лідер; постановка довгий час прикрашала афішу театру. І. О. Молостова залишила помітний слід у театральній культурі України. Вона була максималістом у роботі, у своїх смаках, у громадянській позиції. Відстоювала творчість у мистецтві. Була Гаврошем, який іде на барикади, борючись проти відсталості, чиновницького свавілля, але при цьому залишаючись тендітною і привабливою жінкою». — про творчу діяльність Ірини Молостової «Вона не жила, а літала, не працювала, а горіла...» (28 січня 2008 року)
	— художній керівник Російської драми Михайло Резникович

	«Вона вміла створити атмосферу: якщо робочу, то з вогником, якщо святкову, то з феєрверком. Її плакати, виготовлені самостійно з масою знаків оклику, створювали передпрем’єрну святкову атмосферу. Всі найбільш визначні постановки Молостової (і не тільки стосовно її творчості, але й щодо репертуару театру в цілому) були пов’язані з диригентами (Тольба, Симеонов, Турчак, Рябов). Вона дуже вимогливо, але не спекулятивно, ставилася до спільної постановочної роботи. Хоча бували й бурхливі з’ясування стосунків. Відстоюючи свою точку зору, вона могла так «дістати» диригента Костянтина Симеонова, що він вибухав, називаючи Ірину Олександрівну «відьмою». Але їхні перепалки ніяк не відбивалися ні на роботі, ні на особистих стосунках. Досить часто метри визнавали правоту молодої «істерички», а Симеонов, усміхаючись, бурчав: «Молодець, баба»!» — про постать Ірини Молостової «Ураган» на ім’я Iрина Молостова (13 лютого 2009 року)
	— Лев Венедиктов, головний хормейстер Національної опери