Мене спитали, в чому смисл мого життя у горах. Я усміхнувсь і промовчав, ну що тут говорити! З дерев опалі пелюстки пливуть у далеч-безвість — В новий, у зовсім інший світ, байдужі до людського!
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 21)
Щоб прогнати печаль, що громадилася тисячі років, - Треба долю зв'язати із сотнями дзбанів вина.
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 27)
Мій давній друг подався у Східні гори. Бо честь зберегти можливо лише в глухомані.
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 31)
Ми люди, — не сосни, що їм не страшні морози. І наші обличчя рожевими довго не будуть.
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 51)
Життя в цьому світі — Це просто великий сон. Не псуймо ж його — забудьмо турботи-гризоти!
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 56)
Починається осінь — і знов дикуни наступають. Із столиці для відсічі йде імператорське військо.
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 79)
О, як швидко один білий день минає! А скільки знегод за сотню років набереться!
(Дух старовини. Вибрані вірші // С. 81)
Я знаю мудрість, що несе вино, Воно в безмежжя душу розкриває[1]
Я на особливих правах, імператор знає, що в хмелю моя голова стає яснішою і вірші пишуться краще, а писати вірші — мій придворний обов'язок, тому пити — це робоча необхідність. До того ж я «Винний геній», і пити вино — моя найперша життєва потреба, заборонити мені пити — все одно що заборонити жити[2]
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі
Цей термін має також інші значення. Див. Лі
