Олекса́ндр Ві́кторович Лук'я́ненко (19 квітня 1987, Горішні Плавні, Комсомольськ, Полтавська область) — український письменник, науковець, доктор історичних наук, педагог.
Я — дерево. Я хочу широти,
Аби подати прихисток у тіні
Усім нужденним на віки і нині.
Бо це життя — порожнє без мети — Я — дерево.Я прагну висоти, 2020 [1]
Постійно будуть вищі над тобою —
І зростом справ, і величчю думок.
Учись у них, щоб не іти з юрбою
До ями соціального забою
Без жодних прав на свій свідомий крок — Постійно будуть вищі над тобою, 2020 [2]
Вас так багато з добрими порадами,
Що всім подяку зразу й не складу,
Якби не ви, то маявся б із вадами.
Плекав би далі утопічні задуми
І жив з реальним світом не в ладу — Вас так багато з добрими порадами, 2020 [3]
Тобі так личить українська! Говори!
Не замовкай! Брини дзвінким потоком!
Затихне мова — змінять прапори;
Розвернуть пам'ять низом догори.
А там і волю обкладуть оброком — Тобі так личить українська!..Говори!, 2019 [4]
Попід небом прості закони:
Маєш вогник — зігрій когось.
Може, поруч душа холоне,
Хоч навколо снують мільйони,
Бо що мріялось — не збулось — Попід небом прості закони,2020 [5]
А іще треба рвати зі звичкою
Милуватись в долоні синичкою.
І, неначе безстрашне маля,
Знов у мріях ловить журавля — Може врешті за істину приймемо, 2020 [6]
Їх, окрилених, видно обох.
Їм і в храмах святих не укритися.
Поки будуть всі ревно молитися,
В них самих спочиватиме Бог — Не сховатись коханцям у натовпі, 2017 [7]
Із роками гасне віра в казку,
Бо добро не завше боре зло;
Бо коли смутнієш від поразки,
Не дають три шанси й три підказки;
І не візьмуть гуси на крило — Із роками гасне віра в казку, 2018 [8]
Роздай себе, як сонце роздає,
Аж поки не впаде за сіножаті.
Бо ти на грішнім світі доти є,
Допоки те, що істинно твоє,
Спроможній ближнім без жалю віддати — Роздай себе. Як злива грозова, 2020 [9]
Поки світом правлять не машини
І Армагедон не на порі,
Не шукайте для добра причини,
А для свята — день в календарі — Поки світом правлять не машини, 2019 [10]
Веди мене! Зови мене! Світи!
Коли й стонадцять раз зійду з дороги
Від глупоти, гордині чи знемоги
В поля утіх чи в хащі суєти.
Світи, аби ступав Тобі в сліди — Світи мені над мороком, світи, 2020 [11]
Щастя — все приймати, як складеться:
Гріти руки в успіху у спеці
І тоді, коли горять мости.
Щастя "слушну мить" не вибирає.
Це — талант в душі куточок раю
Крізь пустелю буднів пронести — А для щастя треба зовсім трішки, 2020 [12]
А жити в двадцять першому столітті —
Як в електричку вскочить на ходу.
Вагончики уже ущерть набиті
І хтось новий застрибує щомиті,
І вглиб тебе штовхає на біду — А жити в двадцять першому столітті, 2020 [13]
Ні, не жадай понадлюдської слави.
За неї надто дорога ціна:
Протяжні будні з почуттям облави,
На сто облич — єдине не лукаве,
На ложку меду — два цебра лайна. — Ні, не благай ані вінця, ні жезла., 2020 [14]
Проживи без мене все життя.
З іншими на пам'ятній світлині.
Без найменших докорів сумління.
Під спокійний ритм серцебиття.
Проживу... Та це хіба життя?... — Проживи без мене цілий день, 2020 [15]
І чому оминать перехрестя?
Бо любов розлетиться на пил?
На них зустрічі — наче пришестя.
А чекання — спокушення сил. — Я не вірю в пусті забобони, 2017 [16]
У час тривоги, розпачу й сумлінь
Не будь образником чи ярим оборонцем.
Побудь ніким. І в сходженні у тінь
Збагнеш ціну свого життя під сонцем — У час тривоги, розпачу й сумлінь, 2019 [17]
Просто людям живого замало.
Певне, легше зі штучним на "ти",
Щоб ні совість, ні смерть не лякали,
Щоб потроху приємною стала
Епідемія самоти — Нас уже вистачає на трішки, 2021 [18]
За пів доторку чуйного друга
Не ляка тебе перенапруга —
Ані внутрішня, ні грозова.
І дай Боже подовше по долі
Крокувати пліч-о-пліч поволі
З тим, із ким не потрібні й слова. — За пів кроку до вірного друга, 2020 [19]
