Кіченок Людмила Вікторівна

Людмила Кіченок

Стаття у Вікіпедії

Медіафайли у Вікісховищі

Людми́ла Ві́кторівна Кічено́к (20 липня 1992) — українська тенісистка, переможниця Вімблдонського турніру у змішаному парному розряді (2023). Має сестру-близнючку Надію, яка теж грає в теніс на професійному рівні.

Цитати

З віком краще розумієш своє тіло, усвідомлюєш, як грати на кожному покритті. Через це знаю, що потрібно робити, аби перехід відбувся швидко. Трава, звісно, швидша за ґрунт, але з кожним роком вона стає повільнішою. Для трави характерні низькі відскоки, тому там потрібно постійно згинати ноги. На ґрунті гра трохи повільніша: там вищі відскоки, можна ковзати. На траві ж це неможливо робити. Мені й самій цікаво, як пройде цей перехід, але думаю, що все буде добре. У парі ж і навантаження менше, ніж в одиночці: ти фактично граєш на пів корту, грубо кажучи. Тож припускаю, що перехід буде незначним для мене й мого тіла.

Коли грали останній матч на Кубку Біллі Джин Кінг Каб, то там була дуже класна атмосфера. Прикро, що ми поступилися. Я після цього матчу навіть думала завершувати кар’єру в Кубку Біллі Джин Кінг Каб. Було дуже прикро, важко прийняти поразку. Думаю, що після цього ми стали сильнішими.

Ми з дитинства граємо разом, тож нам не треба витрачати час, щоб зрозуміти одна одну, зігратись. Грати в парі нам досить легко, з віком навіть простіше, адже розуміємо одна одну на емоційному рівні. — Про те, як грати в теніс у парі із сестрою

Моя мета — виграти грендслем у парі й потрапити на WTA Finals у Саудівську Аравію. Моя мрія — медаль Олімпіади.

Моя напарниця Олена Остапенко гратиме на змаганнях у Бірмінгемі, а я захотіла випробувати себе в Берліні. Сюди зміг приїхати батько, тому ми скооперувались. Надалі гратиму з Оленою. Ми домовилися, що до кінця сезону виступатимемо разом, тому на Вімблдоні змагатимусь разом з Оленою, а на Олімпіаді — з Надією.

У Берліні я гратиму із сестрою. Ми тренуємося, зараз сфокусовані на окремих змаганнях, але, звісно, морально готуємося. Щоправда, це навіть більше стосується Олімпіади, а не Вімблдону. Розумієте, Вімблдон проходить щороку, а Олімпіада — раз на чотири роки, тому всі думки про неї.

У Ріо-2016 у нас із Надією була перша Олімпіада — це ніби політ на Місяць. Усе було незвичним: люди кудись біжать, метушня. Ми були не у своїй тарілці — це 100 відсотків. У Токіо вже все було по-іншому. Ми знаємо, чого очікувати від Парижа.

У тенісі трохи по-іншому все влаштовано. У нас є грендслеми, які, безумовно, дуже важливі для кожного тенісиста. Водночас здобути медаль Олімпійських ігор — це щось вкрай особливе. Навіть змагатися на Олімпіаді — унікальний досвід, адже ти живеш в олімпійському селищі з усіма спортсменами з інших видів спорту. Я дуже добре пам’ятаю це відчуття з минулих олімпіад, коли ти зустрічаєшся в ліфті з іншими атлетами. Ви не знаєте одне одного, але бажаєте удачі, спілкуєтеся — це робить змагання особливими для мене. На Олімпіаді я представляю свою країну. Представляти Україну — це особливі відчуття, тому ти намагаєшся викластися сповна.

Я зараз сконцентрована на поточних змаганнях, але коли прийде час Олімпіади, то буду готова. Хочеться зіграти якомога краще. Востаннє, коли ми грали з Надією в Токіо, то дійшли до чвертьфіналу. Спочатку сподівань на успіх не було, але коли виграли перший матч, другий, то з’явилось бажання виграти медаль. Ми зрозуміли: якщо піднатиснути, то може вдатися, але, на жаль, це було помилкою. Не слід навіть думати про таке. Варто фокусуватися на кожній грі й викладатися в ній на 100 відсотків. Я думаю, що все можливо.

Я трохи навіть переживаю за Олімпіаду, адже цього року на Ролан Гаррос там було дуже багато людей. Просто не розумію, як усі туристи, вболівальники помістяться на Олімпійських іграх. Поки що не знаю, скільки часу займатиме переїзд із селища до кортів. Це теж важливо. Сподіваюся, організатори все продумають. Можливо, зроблять окремі шляхи для автобусів зі спортсменами, щоб ми могли їхати без заторів.