Перейти до вмісту

Капутікян Сільва Барунаківна

Матеріал з Вікіцитат
Капутікян Сільва Барунаківна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Капутікян Сільва Барунаківна вірм. Սիլվա Կապուտիկյան (1919—2006) —  вірменська поетеса, прозаїк та публіцист, академік. Заслужений діяч культури Вірменської РСР (1970). Заслужений працівник культури Грузинської РСР (1980).

Цитати

[ред.]
  •  

Ідеш ти повз будинку мого,
Такий спокійний і чужий такий ...
А я шукаю тебе лише одного
У чужому будинку - з надією і тугою.

Кому потрапило на своєму шляху
Мене готовий ти видати будь-який момент ...
Тріпоче ім'я на вустах моїх,
Але вголос боюся його вимовити.[1]

  •  

У кришталевій вазі на столі твоєму
Стоять квіти, подаровані мною.
Ти не міняєш воду. День за днем

Вони все нижче никнуть головою.
І падають, як сльози, пелюстки,
Торкаючись трохи твоєї сухої руки ...[2]

  •  

Слухай, сину мій, це повідомлення для тебе
Від серця вашої люблячої матері
З цього дня я доручаю тобі
Найдорогоцінніше - Вірменську мову. — "Слова моєму сину"

 

Listen, my son, to my message to you,
From the heart of your loving mother,
From this day I entrust you
The most precious Armenian language[3]

  •  

Це я торкну вустами твої скроні,
Це я тобі привиджуся в юрбі.
Коли ж ти знов повернешся додому,
До книг своїх похилишся чолом,
Печальну казку, тільки нам відому,
Тобі розкаже гілочка за склом,
Зроблюсь димком твоєї сигарети,
Неперебутим болем забриню…
Згадаю дати і спитаю: «Де ти?»,
Вікно, як буря, навстіж розчиню,
Ввірвуся в дім і спокій твій порушу,
на п’ять хвилин у долі допрошусь…
Змішаю все –
життя,
папери,
душу…
І вже навіки в пам’ яті лишусь…

 

Էլեկտրավար փողոցներով երբ քայլես`
Իմ հայացքը քեզ կցոլա լամպից լամպ.
Ծառերի թավ թավիչները դիպչեն քեզ`
Հոգնած դեմքդ կշոյեն ի’մ քնքշությամբ:
Տուն գաս նորից, քո գրքերի մեջ սուզվես`
Թղթերիդ մեջ ե’ս կերևամ վերստին,
Ծխախոտի ծու~խ կդառնամ քո շուրթին,
Լուսամուտից զեփյուռի հետ կգամ ներս:
Լուսամուտդ փակես` մրրի’կ կլինեմ,
Հո’ղմ կլինեմ ու կփշրեմ ապակիդ,
Ու սենյա’կդ ու աշխա’րհդ կխուժեմ,
Ու կխառնեմ թղթե’րդ, կյա’նքդ, հոգի’դ…
Ո’չ, չե~ս կարող, ինձ չե’ս կարող մոռանալ:[4]

Цитати про себе, Україну та рідний дім

[ред.]
  •  

Півтора роки тому Президент України Леонід Кучма вручив мені орден княгині Ольги. Був чудовий вечір у спілці письменників. Дуже люблю Ліну Костенко. Я перекладала її вірш про Христа, який продовжує вмирати у сувенірах, молитвах. Я особливо відчула це в Єрусалимі, який зовсім не справив на мене враження. Розкішний храм, блиск золота. Все це нівелює образ аскетичного Христа. — про те що єднає з Україною.[5]

  •  

Це було так давно, тридцять-сорок років тому. У себе я відома як носій національного духу. Можливо, це надто пiднесено звучить, але це так. Майже 60 років тому я написала «Слово моєму синові». Спочатку завдяки цьому віршеві я стала популярною серед «спюрку» — так називають розсіяне по світах вірменство. Від ніжного поетичного вірменського слова «спрвел», що означає «розсіюватися, розстилатися,» утворилося цілком нове в нашому багатовіковому словнику, сповнене гіркоти і відчаю жорстке слово «спюрк». За радянських часів у Вірменії ці рядки не були такі популярні, а тепер вони у всіх на устах. Це не стільки любов до поезії, як до моїх поглядів, діяльності. Я завжди була на стороні народу, а не влади. — про любов до лірики.[6]

  •  

Мій син, скульптор. Він двічі був одружений. Дружини закохувалися в Америку і виїжджали. Думали, що й він поїде слідом. Але син залишився тут. Три внучки розсіялися по світу. Одна — аж в Австралії. Інші мої родичі чекають на допомогу від мене. Бо я зi своєю академічною зарплатнею $ 150 вважаюся найбагатшою. А про гонорар за останні десять років ми забули. — про сім'ю.[7]

Примітки

[ред.]
  1. Капутікян С. Б.. Вірність. — "Молода гвардія", 1975. — С. 160.
  2. Капутікян С. Б.. Вірність. — "Молода гвардія", 1975. — С. 160.
  3. Silva Kaputikyan. WORDS TO MY SON.
  4. Silva Kaputikyan. «Горда любов». Процитовано Перекладач: Ліна Костенко.
  5. Оксана Теленечі. Слово про лаваш i любов. Процитовано №217, (2001).
  6. Оксана Теленечі. Слово про лаваш i любов. Процитовано №217, (2001).
  7. Оксана Теленечі. Слово про лаваш i любов. Процитовано №217, (2001).