Етногенез

Матеріал з Вікіцитат
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікіпедія

Етногене́з (від дав.-гр. ἔθνος — «плем’я, народ» і γένεσις — «виникнення, походження») — процес утворення етнічних спільностей і народів.

Цитати[ред.]

  •  

…володимиро-суздальські князі прагнули до збереження свого впливу в Рязані, Муромі, Ярославлі, претендували на зверхність над Новгородом, але виявляли цілковиту байдужість до Чернігова, Переяслава, Полоцька, не кажучи вже про Галич та Волинь. Натомість волинські князі дуже ретельно пильнували Берестя, Туров, Пінськ, добивалися влади над Галичиною й Поділлям, простягали свої претензії аж до Києва і Чернігова, але були цілком байдужими до значно ближчих Слуцька, Мінська або Полоцька. Сферою ж інтересів полоцьких князів, починаючи від виділення Полоцької землі в окремий уділ, були землі полочан і дреговичів — Мінськ, Вітебськ, Слуцьк, Друцьк та ін.
<…>
Мав місце очевидний курс володимирських князів на будівництво окремої, незалежної держави на північному сході Русі — поруч і паралельно Києву. І подібно до того, як полоцькі князі, починаючи з Брячеслава Ізяславича і Всеслава Брячеславича, не цікавилися загальноруськими проблемами, вступаючи в конфлікти з іншими князями лише відносно тих земель, які надалі утворили ядро етнічної території білоруського народу,— так володимирські князі, починаючи від Андрія Боголюбського і Всеволода Велике Гніздо, мало цікавилися справами Києва, Чернігова та інших південних земель, турбуючись головним чином про недоторканість власної території і власного державного суверенітету — в межах земель, які пізніше стали територіальним ядром російського народу

  — Михайло Брайчевський, український історик та археолог[1]
  •  

...пращурами українців у різній мірі були численні народи минулого. Від них український етнос успадкував певні культурні надбання. Незважаючи на певний спадок останніх в культурі українців, як і багатьох інших народів, згадані народи далекого минулого були окремими етнічними організмами з власною, окремою від українців історією. Між ними і українським етносом відсутня безперервна тяглість етно-історичного розвитку, що не дає підстави вважати ці спільноти єдиним етнічним цілим.[2]про етногенез українців

  Леонід Залізняк. Від склавинів до української нації КУН 1997
  •  

Поступова асиміляція або витіснення місцевим слов'янським населенням прийшлого - одна з закономірностей історичного розвитку Південно-Східної Європи[3]про етногенез українців

  Володимир Баран. Історичні витоки українського народу. Генеза 2005

Примітки[ред.]

  1. Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV-XVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива: монографія / І. Д. Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2015. — С. 189-190
  2. Леонід Залізняк. Від склавинів до української нації
  3. Історичні витоки українського народу / В.Д. Баран, Я.В. Баран ; НДІ українознавства, НАН України, Ін-т археології . – Київ:Генеза, 2005. – 207 с. (190 с.): рис., іл. - Бібліогр.:с.197-205