Думін Осип Олексійович

Думін Осип Олексійович

Стаття у Вікіпедії

26 вересня 1893 — травень 1945 Осип Олексійович Думін (Думин, псевдо — Антін Крезуб; 26 вересня 1893 — травень 1945) — сотник УСС і Армії УНР, член УВО, очолював відділ розвідки, письменник.

Цитати

З автобіографії для «Словника українських письменників» (6 травня, 1929 р., Берлін)

На розвиток і освітлення національної свідомості як у нас, бурсаків, так і взагалі учеників українців Дрогобицької гімназії мав найбільший вплив письменник і учитель української мови др. Володимир Бірчак. В семій клясі за спробу зреформувати Кружок і змінити його провід мене з Кружка виключено. У вищих клясах гімназії вчився я сам француської і англійської мови і мріяв записатись колись на Парижський університет.

За два роки перед світовою війною в Дрогобицькій гімназії заведено надобов'язкову науку стріляння. Началися поговірки про недалеку війну з Росією. Я з ентузіазмом вписався на цей предмет (науку стріляння) і ждав нетерпеливо на хвилю, коли доведеться мені змірятись з москалями. З вибухом світової війни в липні 1914 р. я як однорічний доброволець («вольноопределяющийся»), опинився в рядах астро-угорської армії, а саме — майже у виключно українському 77 полку піхоти, який був звісний в цілій армії під назвою сім-сім.

По занятті москалями Галичини мій полк, а значно його запасний батальон перейшов на Угорщину до м. Комаром. Коли звідтіля виходив перший маршовий батальон на Сербію, я зголосився добровільно, але перед виходом його я захворів на запалення легень. Це було причиною, що не пішов на сербський фронт і мусів зрезервувати з старшинської школи. В падолисті 1914 р. мене «суперарбітровано», я одержав 6-місячну відпустку на лікування і виїхав у Відень.

В березні 1917 р. вибухла революція. В порозумінні з лікарем Войником взявся я за організування полонених українців, спочатку на Новоросійській копальні тільки, а згодом і в цілому Криворіжжі. В липні наша організація вже станула на ноги і увійшла в контакт з організаціями місцевих українців. Праця йшла інтенсивно вперед. В серпні 1917 р. появилася в «Новій раді» моя стаття під заголовком (оскільки не помиляюсь — «Н[ової] ради» не маю під рукою) «Російська революція і австрійська Україна». Це була перша моя стаття взагалі.

Після роззброєння Січових Стрільців німцями дня 29 квітня я виїхав на Катеринославщину і в Верхдніпровському повіті обняв посаду начальника міліції 7-го району, то ч[астина] району копалень, де я раніше був полоненим. Тому що австрійці хотіли мене, як австрійського підданого, вивезти в Австрію, я мусив покинути цю посаду і схоронитися в 2-му Запорізькому полку (стояв на Харківщині), де було С[ічових] С[трільців] доволі багато.

В вересні 1918 р. началося наново формування С[ічових] С[трільців] в Білій Церкві. Я переїхав туди і обняв знову команду 3-го куреня в І п[іхотнім] п[олку] С[ічових] С[трільців]. В січні 1919 р. віддано мені команду над окмедиційним відділом, задачею якого було зліквідувати повстання от[амана] Зеленого. В формації С[ічових] С[трільців] пробув я до кінця 1919 р. В падолисті С[ічові] С[трільці] вийшли зі Староконстантинова на північ, а я подався на захід, де попав в польський полон. З полону втік я на Чехословаччину, де прийнято мене в склад інтернованої там української бригади.

3 тюрми вийшовши, виїхав я до свойого брата Якова, учителя в с. Літині Дрогобицького повіту, де прожив довший час і «приходив до себе». Думаючи продовжити науку, записався я з початком 1923 р. на правничий факультет тайного укр[аїнського] університету у Львові. Та не довго прийшлося мені студіювати. Моя політична діяльність не подобалась польській окупаційній владі. В квітні 1924 р. мусів залишити Галичину і виїхати до Німеччини, де перебуваю і до цієї пори.

Джерела

• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ: Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3