Перейти до вмісту

Друбич Тетяна Люсьєнівна

Матеріал з Вікіцитат
Друбич Тетяна Люсьєнівна
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Дру́бич Тетя́на Люсьє́нівна (7 червня 1960, Москва) — радянська і російська кіноактриса, лікар-ендокринолог.

Цитати

[ред.]
  •  

«Ніхто до цього не ставився як до чогось незвичайного… Я не збиралася ставати артисткою. А після зйомок у першій картині зрозуміла, що не хочу цього. Мені нестерпно було бачити себе на екрані – втім, як і будь-якій нормальній людині. Артисти – люди інші, до них і ставитися треба інакше, дбайливо. А в мене інша природа. Але так вийшло». — про роль картини «Сто днів після дитинства» яка відкрила для глядача в інтерв'ю Любовь – это дар, который надо беречь. Татьяна Друбич (22 січня 2010 року)

  •  

«Це не так важливо у кіно, як у театрі, де актор – інструмент і має виводити роль і голосом, і пластикою. У кіно інша природа. Зараз є така тенденція у постановочному кіно – воно має виглядати неігровим, розповідати історію майже як документальне кіно, в якому я бачу великий прорив у Росії. І грань між актором професійним і любителем стала дуже хитка і тонка». — про те, що немає професійної акторської освіти в інтерв'ю Любовь – это дар, который надо беречь. Татьяна Друбич (22 січня 2010 року)

  •  

«Вони не сильно відрізняються - і в тій, і в іншій людині обманюють. Люди приходять до лікаря і вірять, що їх вилікують, вони вірять у те, що відбувається на екрані. Лікарем не можна перестати бути – у лікарів інший, особливий погляд на життя і людей теж. А актори – особливі, окремі істоти. Звичайні оцінки та критерії до них не підходять. У них зовсім інші психофізика, сприйнятливість, вразливість та егоїзм. Їм лише потрібні добрі режисери. Але то доля». — про те, наскільки професія лікаря допомагала в акторському житті в інтерв'ю Любовь – это дар, который надо беречь. Татьяна Друбич (22 січня 2010 року)

  •  

«Я думаю, що справді варто йти до хорошого медичного вишу. Здобувши таку освіту, людина вже не потребує іншого для того, щоб зрозуміти, як людина влаштована, чому вона так чи інакше чинить. Щодо духовного збагачення не знаю, на мою думку, за це людина сама у відповіді, а ось навчитися відчувати всі аспекти власного життя — це цілком доступно. Близькість до смерті накладає свій відбиток, роботу з нею». — про майбутню професію в інтерв'ю Интервью с татьяной Друбич: Стараюсь жить по-максимуму

  •  

«Я вважаю, що цей дар не всім дано. Що таке кохати іншого? Це припинити любити себе. Це переживання настільки сильне, що воно робить людину іншою. Якщо переживши любов, людина по-іншому живе, бачить, шкодує і терпить. Я думаю, що особливість часу в тому, що ми сьогодні по-іншому ставимося до кохання. Персонажі «Анни Кареніної» сьогодні діяли б інакше. Ця історія була б мелодрамою, а не трагедією. І річ не в тому, що з коханням щось не так. Зараз все по-іншому влаштовано, просто розпочалася інша епоха – легких та швидких успіхів. А епоху треба приймати такою, якою є. Кохання – це дар, який треба берегти». — про значущість кохання в людському житті в інтерв'ю Любовь – это дар, который надо беречь. Татьяна Друбич (22 січня 2010 року)

  •  

«Але по батькові мене, до речі, взагалі звуть рідко, адже я актриса. Ім'я, прізвище — більше не треба. А ось у поліклініці пацієнти читали по-батькові на табличці і намагалися його вимовляти. Вдавалося не у всіх. Часто мене звали на кшталт «Тетяна Лосенівна». Спочатку виправляла, вчила, потім сама звикла». — про своє по-батькові в інтерв'ю Интервью с татьяной Друбич: Стараюсь жить по-максимуму

Примітки

[ред.]