Перейти до вмісту

Джордж Міллер (режисер)

Матеріал з Вікіцитат
Джордж Міллер
Стаття у Вікіпедії
Медіафайли у Вікісховищі

Джордж Міллер (англ. George Miller; 3 березня 1945) — австралійський режисер, продюсер та сценарист, знаний завдяки серії фільмів «Шалений Макс». Представник «австралійської хвилі» з рисами феміністського кіно.

Цитати

[ред.]
  •  

В кіно можна багато вкласти, більше, ніж здається на перший погляд. Ти розповідаєш історії, пропонуєш їх людям, а вони роблять з них те, що хочуть[1].

  •  

Зокрема, спосіб зв’язку з Фуріозою. Кожен несе свою передісторію. Якимось чином він розпізнав це з нею. Те, як Дементус наставляв її щодо виживання в пустці — Кріс бачив це точніше. Його батьки були соціальними працівниками й першими в Австралії почали працювати з дітьми, які зазнали насильства. Тобто Кріс пережив це в дитинстві та має багато мудрості щодо цього. І це прийшло в його роботу[1]. — про залучення Кріса Гемсворта на роль Дементуса

  •  

З часом я зрозумів, що, можливо, причина, через яку досі знімаю фільми, — та сама, через яку я зацікавився професією лікаря в дитинстві. Мені дуже цікаво, ким ми є як люди. Перше, що ви робите як лікар, — збираєте історію хвороби, історію пацієнта. Ти спочатку дивишся на людину зусібіч, а потім звужуєш її до конкретної патології, якщо така є[1].

  •  

Інколи я дивився його гру і не знав, звідки він це взяв. Якщо провести аналогію зі спортом — якою б ретельною не була підготовка, на матчі ти не знаєш, куди полетить баскетбольний м’яч. Так само ти не знаєш, що зробить актор. Просто сподіваєшся, що коли вони віддадуться інтуїції — а я дозволяю цьому статися — щось вийде. І це справді чудово. Ти не маєш реального контролю, можеш лише скеровувати. А перфоманс — то їхня робота. Так і сталося під час зйомок[1]. — про залучення Кріса Гемсворта на роль Дементуса

  •  

Коли я почав знімати, то намагався з’ясувати, як розповідати історії, а також чому ми їх розповідаємо — і це стало справою життя. Оповідь є нашою сутністю як людських істот. Ми жорстко під’єднані до неї. Саме так працює наш мозок. І це було з нами завжди. Це відбувається по всій планеті, в кожній родині, громаді, нації. Від дитячих віршиків до всіх історій вашої громади, до всіх великих міфологій і релігій — усе це там. Це те, в чому всі ми беремо участь і нічого не можемо з цим вдіяти[1]. — про серію фільмів «Шалений Макс»

  •  

Люди не звертаються до лікарні, якщо не трапляється щось серйозне. І щоб добре лікувати, ви повинні працювати в злагодженій команді однодумців. Те ж саме робить знімальна група. Коли я був молодим лікарем, то намагався з’ясувати, на чому зосередити енергію інших і свою власну та зрозуміти, що лежить в основі поведінки нас як людей. Це саме те, що ви робите щодня на знімальному майданчику[1].

  •  

Попри те, що дія відбувається в постапокаліптичному майбутньому, ситуація там нагадує середньовіччя. Немає електромобілів, мобільних телефонів, кредитних карток, холодильників, електромереж і державних структур. Це повертає нас до більш елементарної поведінки. Як я вже казав, ідеться про алегорії, і ви можете прочитати їх. Більшість персонажів — це варіації на тему. Багато з цих моделей поведінки ми бачимо у світі, це так чи так з’являється в новинах[1]. — про стрічку «Фуріоза»

  •  

У «Дорозі люті» вона майже нічого не говорила, і в цій історії вона не може багато говорити, аби не видати оазу, з якої її забрали. В певний момент їй доводиться ховатися у всіх на виду, прикидаючись чоловіком. А ще в пустелі слова мало що значать. В основному, ви взаємодієте за допомогою вчинків. Це світ в екстремальній ситуації. Аня мусила це зробити. І, звісно, в ній є щось позачасове, щось в обличчі: всередині багато чого вирує, і це стає очевидним без зайвих зусиль[1]. — про залучення Ані Тейлор-Джой на роль Фуріози

  •  

«Фуріозу», в якій так багато локацій, ми змогли знімати в Австралії та змінювати їх скільки потрібно. Власне, знімальна група — це дуже велика логістична вправа: в титрах близько 1200 осіб. Це, по суті, наметове містечко. Але мені дуже пощастило з менеджерами, здатними керувати всією логістикою та давати акторам і знімальній групі змогу робити свою роботу якнайкраще[1].

  •  

Це функція історії в певному сенсі — допомагати віддзеркалювати нам наші проблеми, хороші чи погані події. І це приваблює мене: розповідати історії, де люди мають справу з екстремальним світом і де є конфлікт. А що відбувається, коли ви отримуєте нестримний конфлікт? Він розкриває сутність персонажів. І це мене захоплює. Тож, відповідаючи на ваше запитання, у фільмі є багато чого, що можна прочитати, якщо ви захочете це зробити[1]. — про стрічку «Фуріоза»

  •  

Я не знав нікого, хто міг би зіграти Дементуса. Він був певним чином задуманий. Я познайомився з Крісом, поговорив із ним і побачив, що він багатовимірна особистість. Його герой — свого роду шоумен, такий собі великий мародер пустелі на чолі орди, схожий на імператора римлян або Чингісхана. Тож ми намалювали його спочатку з кирпатим носом. Кріс побачив це і сказав: «Це було б цікаво». Отак усе і відбувалося. Здебільшого робота полягала в тому, що він щось розумів у персонажі. Набагато більше, ніж я, зрештою[1]. — про залучення Кріса Гемсворта на роль Дементуса

Примітки

[ред.]